Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

Я не волів слухати цю занадто знайому історію, і шукав поглядом, чим себе відволікти. Малий син Беати тим часом підковилял до Родосвіта і мовчки виклянчив ще монету. Оце пройдисвіт!

- Чи є які новини зі сходу, з Великого Шляху? - спокійно питав брат гмурів, коли вони скінчили свою трапезу. До супа вони ще дістали шмат якоїсь дивної штуки, що смерділа тухлим часником, але гмури її дуже вшанували.

- А звідки ти знаєш що ми зі Шляху йдемо?

- Gharr, hinnget nicel or lor, - прогарчав один із гмурів, на вигляд, старший з них.

- Schtetimmt, Dolgan, - відповів другий гмур, кивнув приятелю й повернувся з викликом до Родосвіта.

- З вами жодної охорони, надворі - жодного воза чи саней. Та на вас жодної сажі…

- Як чемно! - видав молодший. - То ж я або гірник, або торгаш, крамарчук, так ти кажеш?

- Якби ви дослухали мене, шановний пане, то відреагували б інакше, я впевнений. У жодному разі я не мав наміру образити будь-кого з вас.

Другий гмур хекнув. А Родосвіт продовжував:

- Дякую, тож як я казав до того. На вас жодного бруду, якщо слово сажа вам не до вподоби, і добре бачно каблучки із гербом торговельного об’єднання Гасард. 

Я і сам віп’явся поглядом в їх товстенькі куці пальці - але гмури спритно попрятали руки до кишень. 

- Але ж одного не можу второпати, - замислився брат. 

- Чого саме? - хрипнув перший з гмурів. А другий його пхнув у плече.

- Що за справи мають двоє чемних торговців так далеко від рідного міста?

Я хотів пихнути брата у бік, та не дотягнувся й тільки боляче стукнувся о стіну ліктем.

- Не твоя справа, чоловіче, - відрізав старший. А молодший плюнув до нас незрозуміле:

- Ghaunder.

Гмури вийшли на подвір'я і я не бачив їх до самого вечора. 

День минав швидкоплинно. Ввечері буря за лісом трохи стихла, і брат вирішив що ранком виступаємо. Жінки на печі виявилися хуторянками з селища Бехч, трохи на схід від Мазурок, і покинули постоялий двір відразу, щойно стихли вітер і хуртовина, з ними разом і косий дід пошкандибав з хати. Залишилися лише ми і гмури. На вечерю були рештки зайців і суп. 

- Я гадав, гмури вже не повернуться, - прошепотів я брату перш ніж сідати з стіл. Бородаті пики нечемно дивилися в наш бік, і мені кортіло якомога швидше покинути цей дім.

Брат не погодився:

- Дорогу занесло добряче. Їм далеко не дістатися. А ми нічого, лижами пройдемо. По свіжому снігу буде саме те що треба.

Я кивнув і сів до столу. Беата виглядала незадоволеною, коли ми сказали що залишимося ще на одну ніч, але гроші взяла і тільки мовила: 

- Воля ваша.

Перед вечерею кожен прочитав свою молитву. Я вже завершив своє звернення до Ір’є (мовчки, звичайно), і дивився як гмури рокочуть щось півголосом своєю дивною мовою. Було цікаво що вони там мурмочуть, але я утримався від запитань. 

Чеслав сидів біля матері. Їв мало, трохи погриз кісточки і захникав. Моя здогадка, що малий трохи не при собі, знаходила все більше підтверджень. Нарешті, Беата послала його на двір, збирати по приліску хмиз.

- Час вже нічний, не боїтеся що хлопець десь у халепу вскочить?

Жінка намагалася вдавати що то нічого, але час від часу все ж дивилася у вікно. 

- Нічого, нічого, - казала вона собі. - Нагуляється - краще спатиме. 

- Так, - вихопилося в мене, - у вас тут насниться таке, що хоч у вікно стрибай. 

Гмури наче нашорохали вуха, але спокійно продовжували свою вечерю.

- Мій брат не дуже ввічливо зауважив що йому погано спалося, - мовив Родосвіт, не відволікаючись від вечері.

- Так, пані. Вибачте будь-ласка, - довелося вибачитися мені, проте Беата наче й не переймалася тим. Після вечері ми лягли на пічці, гмури лягли на лавах. А хазяйка так і виглядала сина у вікно. Очі злипалися і я дозволив їм заплющитися.

Я прокинувся різко, наче мене хтось вколов гострим шипом у спину. Відсахався. Пригадав сон, тяжкий, з якого ніяк не виплисти. Родосвіт спав і метушився уві сні. Насилу я розбудив брата і дав йому ковтнути прохолодної води. 

- Краще? 

- Так. Жах наснився.

- І мені. Батько, як і…

- Як і учора. В мене те саме. 

Брат допив воду і раптом зіскочив з печі, прихопивши свого меча і наказавши мені тихо:

- Сиди тут. Я сходжу перевірю що й як.

Я вдивлявся в півтемряву наскільки дозволяла майже згасла ватра. Брат ступав до лав, на яких спали гмури. Він повернувся до вікон, потім - до дверей і виглянув в сіни. Я чекав поки він повернеться, але не витримав і пригнув вниз, міцно стискаючи свого ножа у руці, лезом донизу. 

- За хоробрість - моя дяка. За свавілля - ще отримаєш. Ходи до дверей і стій напоготові.