Читати книгу - "Континент бойових ткачів, Козел Валерія"

Шира і Тейн сиділи у королівському трояндовому саду. Троянди тут були пахучі та яскраві пурпурові. Сприган зірвав квітку і вклав у кучеряве руде волосся Шири. Щоки дівчини миттєво почервоніли. Вона не звикла до таких відвертих залицянь, для неї це було вперше. Для спригана також, досвіду він не мав. Проте, батько вчив, що чоловік має бути ведучим, проявляти ініціативу. Він хотів, аби Шира відчувала себе особливою, щоб вона розуміла, як сильно він хоче бути поряд. Навіть попри всі заборони.

- А як хто помітить? – запитала тихо вона.

- Не хотілося б, - Тейн торкнувся долонею її щоки, - хочу бути єдиним, хто може милуватися цією красою.

І це була правда. Попри свою напускну манерність, попри свій холодний і врівноважений характер, Тейн вмів проявляти жадібність. Він не любив ділитися з самого дитинства. Це було не дивно, адже він був єдиним сином в родині. Його обожнювали, ніколи ні в чому не відмовляли. Так, на нього покладали великі надії, завжди багато вимагали. Та він все рівно лишався улюбленим татковим сином, дідовим онуком і просто, юним паном роду. І все ж, Тейн вмів бути жадібним. Щоправда, Шира – перша, до кого він цю жадібність проявив. Він схилився до дівчини, взяв її руку і легенько торкнувся губами її пальців.

- Не хочу ділитися, - сказав він серйозно, - хочу, щоб було як зараз.

- Думаєш, нам дозволять? – Шира старалась не дивитися йому в очі.

- Не знаю, - зітхнув сприган, - знаю лише, що не питатиму дозволу.

Кафо прикусила губу.

- Здається, розмова пройшла не зовсім вдало, - сказала вона, - думаєш, пані Рейна змогла обговорити з принцесою питання напівкровок?

Тейн задумався. Вони з Вовчим загоном чекали на Рейну та Аспера трохи більше години. Повернулись вони зовсім не задоволені. Аспер мовчав. А Рейна сказала, що вони заночують у палаці та на ранок повернуться в Академію. Вовчий загін лишається біля принцеси і супроводить її до Каї пізніше, коли Її Величність закінчить зі справами. Виглядала вона стурбованою. Потім прийшли слуги, аби супроводити всіх до кімнат і Рейна зникла.

- Не думаю, що вони про це взагалі говорили, - задумливо промовив Тейн, - але, я впевнений, що вона не відступить від свого. Вона зможе все змінити. А ми маємо їй допомогти.

- Але як? Що ми можемо?

- Не знаю. Навіть не уявляю, що ми взагалі можемо зробити, аби якось вплинути на ситуацію. Ми навіть за нею сюди прослідували, не маючи ніякого плану.

- Так, - посміхнулась Шира, - навмання поплентались… дурні.

- Дурні, - кивнув Тейн, поправивши прядку її волосся, - та я не шкодую.

- Правда?

- Правда. По-перше, це шанс поспостерігати за нашою кураторкою поза Академією. З тих пір як нам розповіли про Білу вовчицю Фарлезу мені все було цікаво, яка ж вона. По-друге, це мій шанс побути з тобою не ховаючись постійно від твого братка. Ну серйозно, він тобі що, наглядач?

- Можна сказати, що так і є, - тихенько засміялась Шира, - це батьків наказ, берегти мене від дурниць.

- Дурниць?

- Пам’ятаєш наше перше заняття з Леарлес?

- Ну… - Тейн задумався, - пам’ятаю. Вона тоді здалась дуже… специфічною.

- Вона була грубою, безцеремонною, уїдливою. Та от тільки всі її слова влучали в саме яблучко.

- Згадав! – вигукнув сприган, - вона тоді сказала, що ти вступила в Академію заради того, щоб не виконувати сімейний обов’язок.

- Вона була права. Мама ніколи не хотіла, аби я навчалась в Академії та ще й на Опівнічному факультеті. Вона мріяла, що я закінчу школу юних аристократок та одразу ж дебютую на шлюбному ринку.

- Ринок… навіть звучить якось…

- Але це наша реальність. Доньок аристократів. Мені також це не сподобалось і я впросила батька дозволити здати екзамен. Він погодився лише за тої умови, що його здасть і Шарнон. Так він і став моїм наглядачем. Будь впевнений, йому це також не дуже подобається та і він не слідкує за мною так, як того вимагав батько. Але він мій брат. Все ж, хвилюється.

- Втекла, бо не хотіла виходити заміж, - піднявши погляд в небо промовив сприган, - а від мене юна пані не втече?

- Це єдине, що ти почув?

- Я слухаю все, що ти кажеш. Уважно, ковтаючи кожне твоє слово, - раптово тембр голосу Тейна став нижчим, він обернувся до Шири і зазирнув у її небесно блакитні очі, - а інакше як накажеш насолоджуватися твоїм голосом? То як? Юна пані Таміру не втече від мене?

- Не хочу я нікуди бігти… - Шира опустила погляд, обличчя її горіло.

- Хмм… тоді, я спокійний, - посміхнувся Тейн, - я тут думаю зазирнути у королівську бібліотеку. Я питав у Вівіан, мені дали дозвіл. Не хочеш піти зі мною?

- Я поки лишусь тут, - Шира все ще намагалась не дивитись на нього, - побачимось за вечерею, добре?

- Добре, - кивнув сприган, - але будь ласка, нікуди не йди сама.

Коли сприган зник з поля зору, Шира нарешті видихнула. Поряд з ним їй було настільки добре і спокійно, що вона губилась від цих нових почуттів і емоції, які вирували в усьому її тілі. Поряд із Тейном було гаряче. Його невагомі дотики примушували її забувати слова, думки плутались у голові. А коли він був так близько, їй здавалось, що вона просто розтане від пари слів. Шира хотіла закликати свого фамільяра, Род. З піщаною гарпією вони створили міцний союз. Род завжди могла знайти підходящі слова. Але Шира не встигла. За високими трояндовими кущами почулись кроки. А згодом, показались двоє.