Читати книгу - "Дикий бастард, Анна Лященко"

Для тих кадетів, хто відлітав на вихідні та канікули додому, це не було великою проблемою. Але для таких, як я це виявилося серйозним пробілом у вихованні.

Раян швидко обробив тушу й дістав щось запашне, від чого в мого дракона слинки потекли.

– Ну що, пробуй!

Я не став змушувати просити себе двічі та обережно взяв пащею запропоноване частування. Воно виявилося трохи слизьким і випало в мене з пащі. Я рикнув і, схопивши шматок із підлоги, підкинув його вгору, відкрив пащу ширше і проковтнув цілком.

«Ммм!!»

Прикрив очі та замуркотів від задоволення.

Коли я розплющив очі, то побачив як сміються брати та зніяковів.

– Годі тобі! Добре соромитися! Це ж справді смачно! – заспокоює мене Раян.

Поки я з насолодою, хрускаючи кісточками, з’їдаю оленя. Ердан обходить мене довкола.

– А ти гарний. – Ердан розглядає мене, захоплено цокаючи язиком. – Ще підростеш і взагалі будеш красенем!

Ще підросту? Я з тугою розглядаю свою камеру, у якій ледве можу розкинути крила, і то тільки якщо розташуюся по діагоналі.

Ердан здогадується, про що я думаю і, намагаючись мене заспокоїти, наганяє ще більшу тугу.

– Нічого, що-небудь придумаємо, може, знайдемо більше приміщення.

Я подумки вию, знову забуваючи про ментальний зв’язок.

– Пробач, Барте, я зовсім не те мав на увазі…