Читати книгу - "Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб"

Рипіння дверей змушує нас обох піднятися на лікті.

— Це Ася повернулася. Так швидко… 

Рукою хапаю свій одяг з килимка, а Максим лише встигає одягнути боксери і обійти ложе, щоб підійняти джинси, як Ася входить у кімнату. 

— О-о-о, — роззявляє рота подруга, спостерігаючи, як Максим встає з темними джинсами в руках.

— Невчасно! — кричу до неї.

— Та-а-ак, я бачу, — хитро усміхається подруга. — Знала б, що тут таке коїться, то б раніше прийшла. 

Вона сказала “раніше”? Максим сміється, одягаючись. А я схиляю голову на долоню й цокаю язиком у відповідь на реакцію сусідки по кімнаті. 

— У вас є лише дві хвилини, поки мию руки, — попереджує вона і зникає. 

І це після того, як мені кілька разів доводилося швендяти вулицями, поки вона розважалася зі своїми кавалерами у нас вдома. Ну, Ася! 

— Олесю, я, певно, піду, так? — питає Максим. — Навряд чи ти зараз захочеш гуляти, а чаювати утрьох — не найкраща ідея. Можливо, завтра зустріну тебе після університету?

Згадую, що маю їхати у Градськ. А я ж навіть досі не розповіла Максиму про свою нову роботу, і зараз для цього немає часу. 

— Завтра не зможу. Краще спишемося, гаразд?

Він підходить, щоб поцілувати на прощання, а тоді шепоче на вухо:

— Дякую тобі за все. Люблю. 

Відчуваю, що маю відповісти взаємністю. 

— І я тебе, — це чомусь виходить з натягом. 

Він йде, а я залишаюся оголеною у ліжку. Досі не можу повірити, що ми зробили це, і я була ініціатором. Чи шкодую про це? Ні краплі. Крім того, щиро сподіваюся, що близькість дійсно зробила нас з Максимом ближчими.