Читати книгу - "Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек"

Я кинула погляд на Огнеріса. Він ішов спокійно, навіть не звертаючи уваги на язики полум’я, що виривалися з-під землі.

Спершу я подумала, що він просто витриваліший.

А потім мене наче струмом пронизало.

Русалки.

Вони забрали не тільки здатність керувати вогнем, але й мою невразливість до нього.

Я залишилася без своєї сили. Без захисту, який був частиною мене з самого дитинства.

Не зупинятися. Не показувати слабкості. Я спробувала ступити далі, тримаючись за цю думку.

Раптом спалахнув ще один струмінь полум’я. Я інстинктивно відхилилася, але зрозуміла, що не встигну.

- Обережно! — голос Огнеріса був гучним.

Він різко підняв руку, і вогонь змінив напрямок, розбиваючись об кам’яний ґанок зруйнованої будівлі.

Я стиснула зуби.

Ще один вибух — і знову Огнеріс відхилив полум’я, навіть не дивлячись у мій бік. Йому це давалося легко. Наче просто частина його єства.

Я намагалася йти далі. Кожен крок був важким, але я не збиралася падати.

Огнеріс раптом закричав:

- Он воно!

Я підняла погляд. Побачила, як він кинувся вперед, його спина зникала між руїнами.

Я зробила ще крок.

Світ хитнувся перед очима. Розпечене повітря стиснуло легені. І тоді все потемніло. Ні вогнів, ні руїн, ні Огнеріса. Лише темрява.