Читати книгу - "Царська рокіровка, Мелхіор Медар"

рука коханки твердо й рішуче ковзнула під батист її трусів і по-хазяйськи обняла волохатий трикутник. Руда зігнула ноги й одним рухом впала на килим, непритомніючи від задоволення. Вона тягла за собою свою володарку, ту, хто одним дотиком, поцілунком, поглядом міг довести її до вершини насолоди. Сповнена любовної туги, вона безсоромно широко розставила ноги, з легким трепотом колін, оголивши перед партнером всю свою жіночу стать.

Віра, розставивши ноги, стояла над лежачою, зсунула на неї власні трусики й жестом наказала партнерці зняти з себе панчохи. Зофія круговими рухами облизувала їхній шовк, повільно перекочуючи їх до своїх ніг, а потім короткими вологими облизуваннями язика перебирала оголені литки своєї коханки. Та тремтіла, але все ще владно вказувала на свою промежину. Обличчя жінки з мідним волоссям під нею лагідно й з любов’ю дивилося на розбухлий кораловий гребінь, що безсоромно визирав з-поміж чорних кучерів, просочених соками. Вона притиснулася до губ партнерки, цілувала і пестила язиком, а нектар кохання стікав по її обличчю вже не краплями, а струмками. Вона закрила очі й віддалася своїй володарці, одночасно погладжуючи свої оголені стегна, їх тильні та внутрішні частини. Подушечки пальців гладили найближчі до неї інтимні зони, іноді міцно хапали тверді сідниці, поперемінно стискаючи і погладжуючи їх. Брюнетка ледь трималася на ногах, стогнала так голосно, що її, напевно, було чути не тільки в коридорі готелю, але навіть на вулиці.

Вона схопила дівчину, що стояла на колінах, за волосся і підняла її, наказавши своїй служанці встати. Вони обоє, ніби уві сні чи трансі, рушили до ліжка. Там лягли валетом – обидві зайнялися ногами партнерки. Легкий масаж в поєднанні з прогладжуванням, поцілунками та проведенням язиком сягав нижче колін, тремтіння пробігали по їхніх повністю оголених тілах, жінки непритомніли від солодкого бажання ще й ще… Знову першою в атаку була брюнетка: вона різко підвелася, розвела ноги Зофії в боки і впала ротом і язиком на шовковисто-червону трояндочку між її ніг. Лікарка втратила свідомість від задоволення і звивалася, голосно стогнучи, нічого не знаючи про божий світ. Звольська, яка завжди й усюди особливо любила шукати нових гострих відчуттів у сфері еротики, схопила лівою рукою підсвічник, що стояв на тумбочці біля ліжка, позбавила його свічки, яку одразу одним сильним рухом вставила глибоко в піхву непритомної коханки. Цей прояв любовної жорстокості, що імітує невмілий за своєю суттю чоловічий акт, доповнив чашу насолоди – Зофія схлипнула, як вмираючий заєць, востаннє здригнулася в піковій фазі любовного екстазу й завмерла на ліжку, закотивши білки очей. Через деякий час, коли вона прийшла до тями, рудоволоса лесбійка взялася за свою "володарку" – тепер ролі помінялися. Владна Зофія рукою почала доводити повільну брюнетку до оргазму, брутально – часом – вдаряючи по промежині. Та з посмішкою підкорилася болю і ще активніше розсунула ноги, щоб пальці лікарки могли глибше проникнути в її лоно. Вона була така волога, що фрикційні рухи пальців, які Зося потім продовжувала тією самою свічкою, яка подарувала їй стільки надзвичайних відчуттів, викликали гучне хлюпотіння. Пестощі неодноразово доводила Віру до оргазму, але жорстока лікарка, передчуваючи потрібний момент, переривала його, тож жінка, розпалена пристрастю, лише ридала у відчаї, що екстаз проходить повз неї, і знову занурювалася в глибини еротичної одержимості – удари, поцілунки, потирання й пестощі йшли одне за одним із дедалі більшою швидкістю. В якийсь момент рудоволоса жінка-вамп садистично надавала ударам такої сили і настільки посилювала ритм своїх дій, що Віра лише завібрувала, напіввитягнувшись на ліжку, більше не стогнала, бо спазм стиснув її щелепи, на губах з’явилася піна, тоді Зофія раптом перестала мастурбувати її свічкою й замінила її свічником. Раптом введений у вагіну лежачої, той викликав судоми в усьому тілі, живіт щосекунди стискався й розслаблявся, ритмічні, дедалі частіші конвульсії охоплювали кінцівки, аж поки в кульмінаційний момент жінка, зазвичай будучи графинею, завмерла – на мить уособлюючи Хіть.

Настала тиша.

Нестерпно втомлені, вони заснули. Прокинулися, голодні як вовки, через годину. Замовили обід і ще годину провели в кімнаті, закутавшись в розвіяні сукні з візерунками, зшиті з накидок на диван та крісла. У такому провокативному вбранні вони зухвало дивилися на офіціанта та його помічника, що принесли страви. Ті змилися з номеру, немов чужі, боячись домислити, чим займалися ці гості.

Коли вони вже стояли біля дверей кімнати, прощаючись, Зофія солодким тоном сказала:

– Мій ти демоне...

РОЗДІЛ 14

Смерть чиновника

Бог наливок, бог розсолів,

Душ, закладених в залог,

Бригадирші обох статей,

Це і є російський Бог.

Князь Петро Вяземський – Російський Бог

Коли в перший ранок після Різдва пан прокурор прибув до генерал-губернаторського палацу для здачі звіту, він застав там Іщаєва і Козуліна, а Семі-Булатов ховався за їхніми спинами. Сьогодні їх приймав сам Йосип Володимирович – звісно, ​​у супроводі свого блискучого та розумного ад’ютанта. Пани один за одним звітували про результати своїх уривчастих розслідувань на сьогоднішній день, представляючи фрагментарну картину всієї ситуації – ще не повністю задокументовану, але вже відому, принаймні в основних рисах.

На здивування зібраних сам генерал-губернатор сам взяв слово:

– Панове, які ви з цього робите висновки?

І він вклав собі до носа велику, подвійну порцію тютюну.

Биков, що стояв позаду, несвідомо підвів очі до стелі (вище сягнути поглядом було не можна). Семі-Булатов шепотів собі під ніс якісь віршики – нецензурний уривок дійшов до вуха фон Брюгге… Дивлячись на скам’янілі обличчя поліцейських, прокурор зібрався, зітхнув і підвівся:

– Ваше Високопревосходительство, картина тут така – за вказівкою розвідки Бісмарка до Варшави була направлена ​​група шпигунів і двоє вбивць. Перші зайнялися агентурною діяльністю – поки що маловідомою і малозрозумілою для нас. Можливо, ІІІ Відділення знає щось більше на цю тему, але нам не повідомило. Відомо лише те, що агенти були оснащені секретним типом зброї – таку знайшли в маєтку Фуше. На мою думку, Курт Вагнер, другий вбивця, не використовував цю зброю – він лише перевозив її на місце злочину та назад. Цю зброю, наскільки ми тепер знаємо, використовували лише один раз для ліквідації майора Вотцова.

Швидше за все, вона повинна була послужити повторно: планувалося її конкретне використання – але ми не знаємо проти кого, де і коли. Арешт Курта та конфіскація рушниці під час транспортування чи зберігання запобігли її подальшому використанню. Те, що її мали використовувати, підтверджує той факт, що її не повернули до Німеччини після першого нападу. Характерною перевагою цієї зброї є