Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

піди впіймай мене, якщо зможеш.

За всім цим стоїть дух просвітництва:

господь наш вигадав трамадол, аби

згладити ті гострі протиріччя, котрі існують

в загальному цивілізаційному розвитку.

Трамадол відкладається на устах закоханих,

коли вони цілуються в кінотеатрах.

Трамадол приносять птахи у дзьобах,

навесні, коли повертаються з Гурзуфу.

Система бореться не з нами,

система бореться з нашими шкідливими звичками.

Щовечора веселі ватаги підлітків

вибираються на чергові бойові виправи,

в святкових спортивних костюмах,

взявши з собою лише бритви і мобільники,

відправляються до найближчого аптечного кіоску

визволяти Єрусалим від невірних.

Ті з них, кому пощастить,

охоронятимуть Гроб Господній.

Ті, кому не пощастить,

охоронятимуть платні стоянки.

Бритви їм залишать у будь-якому разі.

Госпелс і спіричуелс

Чим цікавиться сучасне мистецтво? В тій дірі,

в якій воно опинилось, сучасне мистецтво

цікавиться виключно чорно-білими карточками,

на яких сфотографовані наші легені — діряві,

наче вітрила китайських

риболовецьких

човнів.

Натомість, є цілі етнічні та релігійні групи,

котрі існують паралельно з офіційною культурою

і котрі не заганяються з приводу смерті мистецтва.

Скажімо, греко-католики Галичини,

котрі говорять: смерть — це будильник,

ти сам заводиш його на шосту ранку, а коли він

будить тебе своїм сатанинським дзеленьчанням,

починаєш нити:

мовляв, ще п’ять хвилин,

всього лише п’ять хвилин.

На різдвяні свята мені довелось переїжджати

польсько-український кордон,

і це був повен автобус греко-католиків Галичини,

жінки в хустках, з тисячею

растаманських амулетів та оберегів,

жінки, котрі сплавили в Пшемишлі

різдвяний спирт і на виручене бабло

закупили іконки, свічки і потягані мощі святих

для своїх теплих греко-католицьких приходів.

Але дві жінки — очевидно, це були жінки

без амулетів та оберегів — щось не скинули,

не встигли скинути, не закупили мощі

для свого приходу і розуміли що їм за це буде,

як вони влетіли, не дивно, що поводились вони

агресивно, чіплялись до інших жінок,

до їхніх іконок, і поступово все це

перетворювалось на великі розборки,

сукаблядь — кричали вони одна одній, ніби старе вудистське прокляття,

сукаблядь — повторювали водії, тримаючи в руках срібні розп’яття,

сукаблядьсукаблядь — шепотіли вві сні дітлахи,

жуючи солодку ганджу.

І від цих слів вогняний вихор

здіймався над сніговими полями,

ага — саме вогняний вихор,

і доки це все тривало,

сніг згортався,

мов кров,

на холодних полях Галичини.

Але варто було цим сукам

перетнути державний кордон,

як будь-ласка —

тиша запала в автобусі,

навіть діти перестали жувати ганджу,

така запала тиша.

І в цій тиші якась одна жінка — можливо,

найбільш набожна, можливо, якраз

навпаки — та, котра не скинула спирт,

але якась одна затягла колядку.

І незабаром уже всі жінки в теплих хустках,

і водії, котрі вже давно опухли від цих колядок,

і навіть діти, котрі також давно від всього

цього опухли, почали співати старих колядок,

і дивні були це колядки, скажу я вам,

дуже дивні,

якщо говорити своїми словами,

то десь такі:

Тепло й благодать сходять на землю Галичини,

на наші теплі приходи, на наші церкви,

криті сріблом та авіаційним дюралюмінієм.

Спаситель стоїть поміж наших овець,

в руках у нього — коров’ячий дзвоник,

і він грає нам наше греко-католицьке ска.

Цар Соломон приходить на Галичину

з боку словацьких гір,