Читати книгу - "Це війна!, Ана-Марія Еріш"

Дійшовши до лавочки, я присіла на неї. Повідомлення від Брейдена, але мені не хотілося його читати. Звичайно він не вірить в те, що хлопець міг вчинити так. І, думаю, більшою мірою це саме через його стосунки з Мірою. Ні, дівчину я зараз не збиралася звинувачувати. Вона то точно ніяк не причетна до цього, адже їй байдуже на перемогу. Як і Каю, він зараз настільки поглинутий своїми переживаннями, що точно не знав про це. Значить звинувачувати весь факультет не варто, а лише одну конкретну людину. Людину, на ім'я Раян Паркер.                                                                                          

Коли він взагалі був справжнім? А в ті моменти, коли розповідав мені про родину, про брата? Навіть не знаю, адже тепер сумніваюся в кожному його слові чи вчинку. А як розповісти про це батькам? Це буде удар для них, адже вони й справді прив'язалися до хлопця. Я намагалася думати про що завгодно, лише не про своє розбите серце. Так, справді так і є. Здається я відчувала до Раяна дещо більше та сильніше, ніж намагалася себе впевнити. І від цього боліло ще сильніше, адже я усвідомлювала, що тепер все буде інакше. Мені доведеться впоратися з цим і навчитися жити далі. Однак я вже не уявляла свого світу без цього хлопця...