Читати книгу - "Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон"

і є, хай йому грець. Детектив поклав одну руку мені на спину й усадив мене на стілець. Навіть крізь сорочку я відчув, що в нього товсті грубі руки. Він мав спокійний вигляд, не квапився: я з’ясував, що він збирався поїхати з нами до Аделаїди, а потім сісти на наступний потяг назад до Мангурі, щоб забрати свою машину.

— Розкажіть, що ви знаєте, напарнику, — попросив Гетч, і я визнаю, що трохи розхвилювався від слова «напарник».

— Ну, Генрі Мактавіш знепритомнів під час учорашньої ранкової панелі. Підозрюємо отруту. Можливо, героїн, хоча ми відкриті й для інших теорій.

— Ми?

— Алан Ройс і я.

— А, той, що колись був патологоанатомом? — Гетч тримав обидві руки схрещеними перед собою. Я припустив, що він один із тих детективів, чий розум такий гострий, що не потребує нотаток. Реальний тип Морбунда. Він поволі кивнув. — Ну, ви маєте рацію, як ми думаємо. Героїн. Згідно з аналізами крові.

«Ви бачили, — подумав я, — стажер чи ні, та Ройс виявився правий».

— А що ще? — запитав детектив.

— Більшість людей тут мали певну причину вкоротити віку Мактавішу, — відповів я. — Я б сказав, що це варіюється від неприязні до сильної ненависті, залежно від підозрюваного. Починаючи, наприклад, з С. Ф. Мейджорс. Вона думає, що Мактавіш…

— Так, так. — Гетч розчепив руки й відмахнувся від моїх пояснень. — Поговорімо про всі факти, перш ніж перейти до теорій. А як щодо другого вбивства?

— Це було сьогодні вранці. Ми знайшли Ваєтта — видавця Мактавіша — з проколотим горлом, уже після від’їзду з Аліс-Спрінгс. Тепер це ускладнює ситуацію: у Ваєтта був, мабуть, найбільший мотив убити Мактавіша, оскільки він мав намір заробити чималі гроші на збільшених посмертних обсягах продажу його наступної книги.

Я описав йому, як усе працює за лаштунками: чому останні слова Мактавіша — буквально його власноруч написане ім’я на титульній сторінці рукопису (імовірно, останній слід, який він залишив у світі) — збільшать цінність для видавця.

— Але хто ж має мотив убити Ваєтта? — продовжив я. — Ну, якщо ми ще раз подивимося на наших підозрюваних, то можемо подумати про Лізу Фулт…

— Так. Це чудова робота. Так.

— Але ж я вам іще не розповів свої теорії.

— Ми ще дійдемо, ще дійдемо до цього. — Він поліз у нагрудну кишеню й дістав блокнот. Клацнув ручкою, а потім покрутив її навколо кісточок пальців, як фішку для покеру. — Отже, Ваєтт Ллойд. Ви знайшли його тіло, коли вже були в дорозі. Тобто Джаспер знайшов. У них сусідні купе, він сказав, що чув, як усі проходили повз, і коли прокинувся, то відчув запах крові. Хтось бачив, як Ваєтт пішов із вечері на телеграфній станції?

— Я не бачив, — відповів я. — За інших сказати не можу. Хочете, щоб я розпитав про це під час своїх наступних допитів?

— Просуваймося крок за кроком. Перш ніж ми призначимо вам іще якесь завдання для роботи над цією справою. — Клац-клац. Ручка закрутилась. — Отже, ніхто не бачив його після вечері. Чи можна припустити, що він помер до того, як ви залишили Аліс-Спрінгс?

— Я так не думаю. Кров мала вигляд свіжо… свіжуватої.

— Свіжуватої? — Він повертів слово на язику, наче це була інша мова. — Таким був медичний висновок Ройса?

Я відкашлявся.

— Не зовсім. Я вирішив, що Ройс трохи слабка ланка, тому вважав за краще, щоби він тримався подалі.

— Це здається розумним рішенням. Усунути тих, хто просто цікавиться, і використати власний обширний досвід. — Він затримався на слові «обширний».

Моє самовдоволення швидко зникало. Я зрозумів, що таким самим тоном, яким він сказав слова «завдання» й «напарник», ви скористалися б, щоб відправити дитину в магазин по морозиво. «Тепер у мене для тебе ду-у-уже важливе завдання, напарнику!»

— Отже, щодо часу смерті Ваєтта ви домовилися. — Він покрутив ручкою у повітрі. — Про що саме?

— Це було доволі очевидно.

— Так. Свіжувата. Дуже добре.

— Ви знущаєтесь?

— Ні, містере Каннінґеме, я сприймаю це дуже серйозно. — Він щось занотував. — Тож можна припустити, що Ваєтт Ллойд був убитий до того, як «Ган» виїхав з Аліс-Спрінгс.

— Гадаю, так. Тобто маю на увазі, що кров була свіжо…

— Свіжуватою.

— Так, — поступився я. — Він міг бути мертвим деякий час. Я не знаю.

— А.

— Послухайте, — я нахилився вперед, — хочете розповім, як я проаналізував кожного підозрюваного? Я провів кілька допитів.

— Допитів? Вражає.

— На мою думку…

— Гадаю, поки що ми дотримуватимемося фактів, — він усміхнувся, — містере Каннінґеме.

— Вас зовсім не цікавить мій погляд на це, чи не так? Ви просто мені лестили.

Його зуби проблиснули крізь щетину, наче білий тигр промайнув у заростях джунглів.

— Не цікавить. Мені не потрібні ані ваші аматорські теорії, ані ваша театральність. Усе, що мені треба, — це щоб ви допомогли мені з’ясувати деякі факти щодо часових меж.

Я звернувся до Аарона:

— Я не збираюся сидіти тут під чиїмось заступництвом, поки поїздом вільно розгулює вбивця. Дозвольте мені допомогти вам.

— Ви в цілковитій безпеці. Вбивці взагалі немає в поїзді, — сказав Аарон. — Арешт відбувся в Аліс-Спрінгс.

— Достатньо, дякую, — твердо сказав Гетч, але Аарон уже видав забагато інформації. Гетч повернувся до мене, і я зрозумів: навіть якщо його не хвилювали мої висновки, йому було потрібно, щоб я йому дещо сказав.

— Ви когось заарештували? Кого? — Я погортав свій ролодекс з усіма, кого бачив після посадки в поїзд. Присягаюся, я бачив, як інші сідали в нього. Можливо, за винятком Ваєтта. Невже його справді вбили до того, як ми залишили вокзал? Я знав, що Гетч мало приділяв уваги моїм медичним висновкам, але навіть він, найімовірніше, визнав би, що я можу відрізнити свіжу кров від засохлої. — Я не розумію, кого це ви могли заарештувати в Аліс-Спрінгс? — Я звернувся до Аарона: — Я взагалі не думаю, що ми в безпеці.

— Вона під вартою, — запевнив мене Гетч. — Ви в безпеці.

— Вона?

Гетч примружився від своєї помилки. Раптом я зрозумів. Чому він хотів поговорити зі мною. Чому я не отримав дзвінок або повідомлення до того, як втратив зв’язок. Чому він хвилювався, що Аарон ледь не бовкнув зайвого.

Я збліднув.

— Ви, певно, жартуєте!

— Джульєтт пішла з вечері раніше за вас. Ви бачили її знову перед від’їздом?

— Це смішно. — Я із зусиллям підвівся.

Гетч поклав важку руку мені на плече й змусив мене сісти. Попри погано дібраний одяг він мав серйозні м’язи й силою здивував і переважив мене.

— Мені потрібна ваша відповідь на запитання. — Він злегка стиснув моє плече. — І це не смішно. Джульєтт носила шарф, яким загиблий обмотав собі кулак. Якщо