Читати книгу - "Енн із Зелених Дахів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я переконана, Діано, що життя більше ніколи не буде таким, як у давню минувшину, — журилася Енн, мовби все те відбувалося щонайменше п’ятдесят років тому. — Може, колись я ще звикну, та зараз боюся, що концерти роблять людей непридатними до буденних клопотів. Тому, напевне, Марілла їх і не схвалює. Марілла — дуже розсудлива жінка. Це, мабуть, набагато краще — бути розсудливим, та я сама такою бути не хочу, бо це зовсім не романтично. Пані Лінд каже, що мені це й не загрожує, але хто ж знає напевне? Зараз я відчуваю, що можу бути розсудливою, коли виросту. Але думаю, це тільки через утому. Я вчора довго не могла заснути — лежала й багато разів уявляла собі наш концерт. Це чудово, що такі події можна згадувати знов і знов, коли захочеш.
Та зрештою ейвонлійська школа сяк-так поверталася до щоденних справ і колишніх зацікавлень. Утім, концерт не минув безслідно. Рубі Джилліс та Емма Вайт, що посварилися за місця на сцені, більше не сиділи в класі разом: розбилася їхня міцна трилітня дружба. Джозі Пай та Джулія Белл зо три місяці «не розмовляли», бо Джозі сказала Бессі Райт, що Джулія, уклонившись перед виступом, нагадала їй курку, яка дзьобає свій харч, — а Бессі переказала Джулії. Ніхто зі Слоунів не бажав знатися з Беллами, бо Слоуни, на думку Беллів, мали забагато номерів у програмі, та ще й відповіли їм на те, мовляв, Белли як слід не впоралися навіть із тим дріб’язком, що їм доручили. І насамкінець, Чарлі Слоун побився з Муді-Спурдженом Макферсоном, бо Муді-Спурджен сказав, що Енн Ширлі кирпу гне після своїх віршів, і таки дістав прочухана, тож сестра його, Елла-Мей, надумала аж до весни «не розмовляти» з Енн Ширлі. А попри ці дрібні непорозуміння, життя в маленькому королівстві панни Стейсі пливло спокійним і звичним чином.
Проходили тижні, минала зима. Того року вона видалася напрочуд теплою: снігу було так мало, що Енн і Діана чи не щодня могли ходити до школи Березовим Шляхом. Ним вони весело простували й у день народження Енн, не забуваючи, проте, за балачками пильно роздивлятися й дослухатися навсібіч — адже панна Стейсі звеліла їм готуватися до твору на тему «Зимова прогулянка в лісі», тож належало спостерігати.
— Подумай, Діано, сьогодні мені вже тринадцять років, — урочисто мовила Енн. — Я сама ледь-ледь усвідомлюю, що стала підлітком. Я прокинулася вранці й подумала: тепер усе буде геть інакше. Тобі уже цілий місяць тринадцять, і для тебе, мабуть, це не таке нове й незнане відчуття, як для мене. Тепер життя здається набагато цікавішим. За якісь два роки я вже буду зовсім велика. І так утішно думати, що тоді я вживатиму піднесені слова, і ніхто із цього не буде сміятися.
— Рубі Джилліс хоче вже мати жениха, щойно їй виповниться п’ятнадцять, — повідомила Діана.
— Рубі Джилліс тільки про женихів і думає, — зневажливо сказала Енн. — Вона така щаслива, коли хтось нашкрябає її ім’я поруч із хлопчачим під написом «Зверніть увагу», хоч і вдає, що страшенно дратується. Але, боюся, так казати жорстоко. Пані Аллан учить, що ми повинні бути милосердними до ближніх, але як часто жорстокі слова самі вихоплюються, і подумати не встигаєш, правда? Я от не можу говорити про Джозі Пай і не сказати нічого жорстокого, тому я про неї зовсім не говорю; ти, мабуть, помітила. Я стараюся бути схожою на пані Аллан, бо вважаю, що вона — просто ідеал. Пан Аллан теж так уважає. Пані Лінд каже, що він обожнює навіть землю в неї під ногами, а це негідна поведінка для пастора — виявляти таку любов до простої смертної. Але ж, Діано, пастори — це ті самі люди зі своїми нездоланними вадами. Минулої неділі ми з пані Аллан мали дуже цікаву розмову про нездоланні вади. У світі так мало тем, які доречно обговорювати в неділю, та це одна з них. Мої нездоланні вади — це надто буйна уява і те, що я забуваю про свої обов’язки. Я докладаю величезних зусиль, щоб колись-таки їх подолати, і тепер сподіваюся, що справа йтиме легше, бо мені вже виповнилося тринадцять.
— За чотири роки ми почнемо робити високі зачіски, — мовила Діана. — Алісі Белл іще тільки шістнадцять, а вона вже заколює собі волосся. Та як на мене, це смішно. Я зачекаю до сімнадцяти.
— Якби я мала такий гачкуватий ніс, як Аліса Белл, — рішучо відповіла Енн, — то… ні! Я не скажу, бо це буде надзвичайно жорстоко. Крім того, я порівняла її носа зі своїм, а це — марнославство. Боюся, я занадто часто думаю про свій ніс, відколи ще давно почула, буцім він гарний, але той комплімент став мені втіхою й розрадою. Ой, дивися, Діано, кролик! Треба написати про це у творі. Я думаю, що взимку ліс неймовірно гарний, так само, як і влітку. Але взимку він такий ошатно-білий і непорушний, мовби спить і бачить дивовижні сни.
— Цього твору я не боюся, — зітхнула Діана. — Про ліс я ще можу написати, але отой, що мусимо здати в понеділок — о, це жахіття. І нащо воно панні Стейсі, щоб ми самі писали оповідання?
— Та це ж так легко, — відказала Енн.
— Тобі легко, бо маєш гарну уяву, — заперечила Діана. — А якби ти народилася зовсім-зовсім без неї? У тебе оповідання, мабуть, уже готове?
Енн кивнула, щосили намагаючись не здаватися надто самовдоволеною, хоча приховати це було непросто.
— Я написала його в понеділок увечері. Називається — «Ревнива суперниця, або Нерозлучні після смерті». Я прочитала його Маріллі, і вона сказала, що це нісенітниця. Тоді я прочитала його Метью, і він сказав, що воно чудове. Отака критика мені до душі. Це гарне й дуже сумне оповідання. Я плакала, як дитя, коли писала. У ньому йдеться про двох юних красунь, Корделію Монморансі та Джеральдіну Сеймур: вони жили в одному селищі й були щирими та відданими подругами. Корделія була неймовірно прекрасна, з вінцем кіс, чорних, мов непроглядна ніч, і блискучими темними очима. Джеральдіна була вродлива, мов королева, з пишними золотавими кучерями й оксамитово-пурпуровими очима.
— Я ніколи ні в кого не бачила пурпурових очей, — засумнівалася Діана.
— Я теж. Але я їх собі уявила. Мені дуже хотілося чогось такого незвичного. А ще Джеральдіна мала алебастрове чоло. Тепер я знаю, що таке алебастрове чоло. Тим-то краще бути тринадцятилітньою, що знаєш
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Зелених Дахів», після закриття браузера.