Читати книгу - "Кілька років зими"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так, я знаю, що всі доглядачі маяка не відомо куди зникали, і що після останнього випадку, коли рибалки рік тому підібрали у морі ледве живого хлопця, що був помічником при останньому доглядачеві, жодна людина досі не зголосилася працювати на Самотньому Маяку, — сказав я.
— Що?! Хтось іще, окрім мене, вижив після перебування на цьому острові? — старий моряк здивовано підвів густі сиві брови, вочевидь не вірячи моїм словам.
— Саме так. Але хлопець нічого не зміг, як слід, розповісти, і після пережитого впав у глибоке забуття. Зараз його помістили до притулку для душевно хворих, — я знову запалив свою люльку. — Мене зацікавила вся ця таємнича історія зі зниклими без сліду доглядачами маяка, тому дуже дякую і за вашу оповідь, вона мені дуже допомогла. Найдивніше, ви всього лише другий живий свідок подій на острові, і ви також, як і той божевільний бідаха, розповідаєте про дивну жінку в білому.
— Він не божевільний! Він дійсно бачив і чув її! Невже я, по-вашому, також несповна розуму? — обурився старий моряк, але я поспішив його заспокоїти.
— Я такого не казав. Вибачте, якщо я вас образив. Тому ми і сподіваємося подивитися на власні очі, що коїться на цьому острові. До речі, є ще одна дивність у всьому цьому. Вже рік на маяку немає доглядача, але все ж таки маяк працює. Ви щось про це знаєте?
— Так, він світиться. Бо це вона підтримує вогонь у ньому, вона! — старий моряк затрусився у нападі чи то лихоманки, чи то дикого жаху.
— А що вам потрібно на Самотньому Маяку? — я намагався заспокоїти старого.
— Я хочу знову... почути її голос, побачити її обличчя, відчути її дихання! Бо весь цей час, з тих пір, як я повернувся з того острова, я тільки і мріяв про неї. Я вирішив зголоситися на її пропозицію і потрапити до того дивного міста, про яке вона мені розповідала! — на очах старого моряка з’явилися сльози.
— Навіщо це вам?
— Ви зрозумієте, навіщо це мені, коли самі побачите і почуєте її! — Моряк більше не хотів розмовляти зі мною, і відтепер дивився лише на палубу.
Корабель нарешті підійшов до острова. Нас разом з Томасом шлюпкою доправили до берега. Звісно, з нами був і старий моряк. Матроси допомогли вивантажити наші речі.
— Я повернуся за вами рівно через місяць! І хай береже вас Господь! — крикнув наостанок капітан «Сен-Марка», бо й він супроводжував нас у шлюпці.
Ми мали карту цього острова, тому впевнено рушили у напрямку Самотнього Маяка, який мав бути за милю звідси. Старий моряк мовчки йшов позаду нас, важко дихаючи щільним тутешнім туманом. Нарешті за низькими покрученими деревами, що наче потворні карлики чіплялися за каміння на скелястих схилах острова, ми побачили світло. Це і був маяк.
Обережно відчинивши вхідні двері, ми ввійшли. У великій кімнаті було на диво прибрано і чисто, в каміні горів вогонь, на віконцях висіли чисті фіранки. Посередині кімнати стояв важкий дубовий стіл, а навколо нього — кілька стільців. На стіні біля каміна ми побачили велике чорне дзеркало, завішене укривалом. Складалося враження, що тут хтось постійно мешкає, дбайливо підтримує порядок у приміщеннях і що цей хтось повинен ось-ось увійти до кімнати. Але жодного звуку не долинало до нас, поки ми були тут.
Томас запропонував піднятися на сам маяк, аби подивитися, хто і яким чином підтримує світло у великому смолоскипі. Ми знайшли гвинтові сходи, які вели на самий верх, але раптом старий моряк притримав нас. Він міцно ухопив мене за руку:
— Не робіть цього! Вона там, я відчуваю це! Не йдіть одразу до неї, вона повинна сама з’явитися перед нами! — хрипко прошепотів у моє вухо моряк.
— Облиште ці дурниці! Ми з Томасом підемо і подивимося, що відбувається нагорі, а потім повернемося униз. Чекайте нас тут, — я вивільнився з цупких обіймів старого й рішуче рушив по сходах.
Томас пішов слідом.
— Я попереджаю вас — ви можете пропасти! Її не можна турбувати з власної волі, вона повинна сама знайти нас! — моряк щось іще кричав нам услід, але ми вже не чули його. Невдовзі я відчинив вузенькі дверцята, які вели до головної вежі маяка.
Ми опинилися в яскраво освітленій кімнаті, посередині якої у камінній чаші палахкотів величезний смолоскип. На стінах між широкими вікнами висіли чотири великих свічада, в яких віддзеркалювався вогонь від смолоскипа. Підсилений цим ефектом, він був помітний далеко у морі. Більше у кімнаті нічого й нікого не було. Трохи розчаровані побаченим, ми перезирнулися і рушили назад.
Старий моряк чекав нас унизу, зіщулившись на підлозі біля дверей на сходи. Побачивши нас, він притьмом відповз до стіни і витягнув вперед руки, ніби захищаючись від чогось страхітливого. При цьому він бурмотів щось зовсім нерозбірливе.
Я запропонував Томасові обдивитися інші кімнати на маяку й розібрати наші речі. На моряка, який так і закляк у скуленій позі, ми не звертали найменшої уваги. Незабаром ми розселилися у двох невеличких кімнатках. Повечерявши, ми вирішили раніше лягти спати, аби з самого ранку почати детальний огляд місцевості. Старий моряк так і залишився у великий кімнаті.
Увесь наступний день ми звіряли нашу карту з натурою, і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кілька років зими», після закриття браузера.