Читати книгу - "Поміж двох орлів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Звичайно, не вперше, але цього разу це особисте.
— Ви про що?
— Група наших жовнірів сьогодні напала на тутешніх торговців, що виявилися людьми якогось боярина, зчинила бійку, відібрала весь товар, після чого один московит помер.
— Це погано! — відзначив Ян.
— Мало того — поміж нападників був джура твого кузена.
— Міхал Потоцький? — здивувався син.
Новина дійсно була неймовірна.
— І я, сину, маю щось вирішити. Не можна допустити, щоб у Москві проти нас почалися заворушення. Особливо у такий час, коли боярам став зрозумілий справжній стан справ. Тому я спокійний, що твій джура не такий, як Полоцький.
— Потоцький, — поправив Ян.
— Коли доведеться судити джуру Лукаша, засудять саме Полоцького. Не треба дражнити гусей.
— Ви про Потоцьких?
— Про них. Про кого ж іще? Підозрюю, що тут не обійшлося без їхньої підказки. Якби король послухався мене, а не Потоцьких, цієї розмови не було б.
Але Яна зараз хвилювала не доля Москвії, а репутація Лукаша.
— А що буде з Міхалом?
— Це вирішить трибунал.
— А хто в трибуналі?
— Двоє наших і стільки ж бояр.
— Тобто порівну?
Батько розвів руками.
— Але ж вони засудять поляків! — вигукнув Ян.
— Не кричи! — скривився гетьман. — Вони засудять не поляків, а вбивць. А те, що ними виявилися поляки, можеш повірити: мене засмучує. Закон повинен буди однаковим для всіх: для мене, тебе, цього Міхала чи твого Тараса. І повір, якщо мені доведеться вибирати з-поміж Міхала і Тараса, я без вагань виберу твого джуру. І сину, прошу тебе: якщо Лукаш попросить тебе поговорити зі мною щодо його джури, знай: це даремно. Та й не мені вирішувати його долю!
Ян покидав батька з неспокійним серцем. Він знав, як зараз тому важко. Залишений власним королем напризволяще, поставлений перед силою-силенною проблем, що виникли з дій чи бездіяльності того ж таки короля, гетьман Станіслав Жолкевський опинився у безвиході. У нього залишилося два шляхи: продовжувати виконувати накази короля, чудово розуміючи, що нічим хорошим це не закінчиться, чи робити все, щоб царем став Владислав, і тим самим іти проти його батька. Якби королевичу було більше років, аніж тепер, гетьман плюнув би на все і сміливо підтримав молодшого Вазу. А зараз невідомо, чи взагалі бажає Владислав сісти на ось такий трон у цьому залі. Але все це гетьман може сказати королю особисто.
Можливо, саме у цей момент Станіслав Жолкевський вирішив покинути Москву.
Але спочатку належить завершити ще дві справи. Жолкевський підвівся з трону і покинув залу через бокові двері. Там на нього звичайно чекав його помічник.
— Папір, перо і чорнило! — розпорядився гетьман. — І знайдіть ротмістра Ольшанського.
Письмове приладдя вже чекало на його столі — підлеглі знали, що пан гетьман має звичку часто писати листи, причому це бажання виникає несподівано, тому куди б не пішов Жолкевський, папір і перо завжди слідували за ним.
Станіслав Жолкевський ніколи довго не роздумував над текстом листа. Ось і тепер він майже без зупинок написав: «Ясновельможний пане старосто усвятський!»
Лист адресувався Яну Петру Сапізі, кузену королівського канцлера Лева Сапіги. Усвятський староста залишився останньою реальною підтримкою Царика. Без польського війська той втратить будь-яку силу, і проблема самозванця зникне сама по собі.
Невдовзі Жолкевський поставив останню крапку. Неначе вгадавши цей момент, у дверях з’явився помічник із запаленою свічкою і невеликим шматком сургуча. Поставивши на розплавленій смолі свою печатку, гетьман запитав:
— Ротмістр Ольшанський тут?
— Чекає наказу вашої милості.
— Нехай зайде!
Гетьман Жолкевський знав кожного свого ротмістра особисто, тому знав, яке доручення можна їм давати. Якуб Ольшанський був посереднім командиром, зате будь-яку довірену йому справу виконував добросовісно і вчасно.
— Відправитесь до Калуги, — повідомив Жолкевський. — Цього листа вручите особисто в руки пана Сапіги. Важливо, щоб про нього більше ніхто не знав.
— Буде зроблено, ваша милість! — з готовністю сказав ротмістр.
— Я у цьому не сумніваюсь! Мушу попередити, що Царик не надто жалує поляків. Будьте гранично обережні. Якщо з якихось причин вам не вдасться передати листа адресату, знищіть його.
— Пан Сапіга отримає його! — впевнено відповів Ольшанський.
— Тоді з Богом!
Залишившись один, Станіслав Жолкевський ще деякий час посидів за столом, роздумуючи про наступну розмову, затим підвівся і, як на його вік, швидкими кроками покинув грановиту палату. Його шлях лежав до двору князя Федора Мстиславського.
На його щастя, голова Боярської думи був удома. Ніскільки не здивувавшись появі такого гостя, князь зрозумів, що причина, котра заставили гетьмана прийти до нього, важлива.
Всадовивши гетьмана на почесне місце за столом, князь Мстиславський поцікавився причиною відвідин.
— Найближчими днями я вирушаю до свого короля, — повідомив Жолкевський.
Від несподіванки Федір Мстиславський аж підвівся. Новина виявилася настільки неймовірною, що попервах князь навіть не повірив.
— Саме так, пане князю, свою місію у Москві я виконав, — говорив гетьман. — Хочу, аби ви знали: щойно я відправив до усвятського старости листа, у якому від імені його королівської величності наказав залишити Царика і з усім своїм військом присягнути королевичу Владиславу.
— Це добре! — відзначив Мстиславський. — Але кого ви залишите замість себе? Гадаю, ви самі знаєте, що порядок у Москві тримається саме завдяки волі і мудрості вашої милості.
— Дякую за щирі слова, але серед підданих його величності короля є багато здібних вельмож.
На це князь не відповів нічого.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поміж двох орлів», після закриття браузера.