Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зі мною таке не пройде.
Мною вже накомандувались вдосталь, більше я цього не дозволяю.
Як і не дозволяю собі розвивати думку про Олівію. Ось тільки не завжди виходить. Перед очима постає її погляд на мене і вкрита мурашками шия. Вона навіть не усвідомлює, що іноді дивиться на мої губи, а в мене від її погляду Армагеддон у тілі відбувається. Вибухає на місці.
Пам'ятаю, як поцілував її, егоїстично вкрав те, про що вона мріяла з Роєм, але не шкодую. Жодного разу не пошкодував. Тепер, коли ми навесні роз'їдемося, вона все одно згадуватиме мене як того, з ким відбувся її перший поцілунок.
Я назавжди в її пам'яті, як і вона була після того вечора у провулку. У своїй рожевій шапці, перелякана, але заступалася за себе. Тоді мене в ній щось зачепило. Підколупнуло зсередини.
Так буває, коли в одну секунду ти підвисаєш на людині, яку по суті навіть не знаєш. Вона ще нічого не зробила, а в тебе вже кров погнала швидше, і підсвідомість виділила її з мільйонів. Так було зі мною. Дивився, як вона випускає колючки на хлопців, увертається від них, і хотілося прибрати цю тінь страху з гарного блідого обличчя.
Потім, звісно, забув про неї. Своїх проблем із головою вистачало, але коли Патрік розпочав справу про усиновлення та показав фото своєї доньки, всередині мене знову щось ворухнулося. Сильно так, з передчуттям. І зараз, як би я не сердився на неї за слабкість, як би не закривався сам, а вдіяти з тим, що спалахнуло тоді взимку, нічого не виходить. Воно є, а сьогодні зросло у масштабах.
Тряхнувши головою, відганяю від себе непотрібні думки, мию волосся і повертаюся до кімнати.
Все ж таки поїду покидаю м'яч. Вдома мені все одно немає сенсу сидіти.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давай залишимось ніким, Елла Савицька», після закриття браузера.