Читати книгу - "Ректор , Таміла Калас"

Багато гостей роз'їжджаються до дому, я з Ліаною та Денисом і ще двоє дівчат вирішуємо продовжити нашу гулянку у нічному клубі. Оскільки ми вже трохи на підпитку до клубу йдемо пішки, і всього за десять хвилин опиняємося на місці.

Денис не відпускає мою руку, він завжди намагається бути поруч, а Ліана ніби навмисне робить все щоб ми часто лишалися на одинці.

Увійшовши до середини гучного приміщення починаю розуміти це не просто клуб це нічний Стриптиз - Бар, в середині досить людно та шумно, барна стійка слугує як майданчиком для виступу Стриптизерів, тому просто переповнена глядачами, тут досить спекотно, я поки прикуто стою на місці Денис кудись відійшов, а Ліана тягне мене за єдиний вільний столик, я йду хоч почуваюсь ніяково.

- Не думай про погане подруго, все окей, ми відпочиваємо по дорослому! - Нахилившись до мене біля вуха, ніби в ейфорії вигукує Ліана.

Денис повертається з пляшкою якогось напою, хлопець як завжди сідає біля мене та всім наливає, здається ніби моя подруга багато чого спланувала на перед, звичайно я такого не чекала від Ліани, тому настрій двоякий я трохи напружена, та намагаюсь не псувати веселу атмосферу.

Після кількох танців і чимало випитих різноманітних спиртних напоїв, відчуваю як мені робиться зле, дівчата знов танцюють у натовпі, Денис десь пропав, хапаю сумочку, беру зі столу мобільний та виходжу на подвір'я.

Не думала що настільки сп'янію аж голова обертом, і в очах наче помутніння, останній келих Італійського вина таки був зайвим.

На дворі теж людно, через вікна гримить музика та яскраво переливається світло, сходами спускаюся до низу, та стаю трохи далі від закладу, повертаюся спиною, не хочу аби хтось побачив як мене знудить, але прохолодне повітря освіжає і ніби приводить до тями, принаймні перестає нудити.

Помічаю як на вулиці народу меншає, всі знову забігають до клубу збільшується гамір та оплески, напевно на пілон вийшла нова танцівниця або м'язистий хлопець, я байдуже стою на місці за цей вечір Денис вже кілька разів намагався поцілувати, і хоч він мені подобається поводжу себе відсторонено, для нових відносин я ще не готова.

Вирішую викликати таксі та поїхати до дому. Пишу коротке повідомлення Ліані, але не встигаю відіслати.

- Добрий вечір, що ти тут робиш?

Чую суворий голос у себе за спиною. Повертаюся і намагаюсь зрозуміти що відбувається, відкладаю телефон до сумки.

Крізь темряву, стовпом наче примара, переді мною появляється Павлак, він стоїть в кроці від мене, як ніколи серйозний.

Я ніби оніміла, широко розтулюю очі, ото вже допилася, знов заплющую і рахую до п'яти, але Павлак все одно не зникає, я так і знала треба було до десятьох.

- Ще раз повторюю Таміла, що ти тут забула, у такій порі?

- О,о,о які люди, з літака і на бал - Морщусь - А яке ваше діло, я ж не питаю де тебе чорти носили - Аж киплю від злості.

Павлак наближається та бере мене біля ліктя.

- А я нікуди не летів, і територію України не покидав. Таміла давай спокійно поговоримо прошу, я все поясню.

Я різко забираю руку та відступаю крок назад.

- Дистанція... два метри! - Коротко відказую Виставивши вказівний палець.

Впевнена цей пройдисвіт знов хоче заморочити мені голову, то раптово зникає то з'являється наче кіборг, більше не поведуся на його брехню.

- Раз, два - Ігор з хитрістю наближається впритул, зробивши два широких кроки обіймає мене за спину - Така дистанція тебе влаштує. Ти зараз підеш зі мною і ми поговоримо.

- Умм- намагаюсь вибратись з його обіймів, - я нікуди з тобою не біду, відпустив мене! Інакше я, я ...

- Покличеш охорону, чи викличеш поліцію. А може ти прийшла ще з кимось, він тут? - Ігор здіймає до верху брови, дивлячись прямим поглядом на моє лице, він міцно мене тримає, але я не збираюся здаватися тому роблю все щоб звільнитися з під рук мого колишнього Ректора.

І чому коли мені зараз так потрібен Денис або хтось із дівчат, як на зло нікого, вони напевно і не помітять мою відсутність. Недовго думаючи Ігор Семенович хапає мене за ноги, та стовбуром підносить до верху кудись несе, я кулаками гупаю йому по плечах.

- Відпустив мене Варвар!!! - Вдивляюсь на вулицю.

Ми ніби йдемо у напрямку стоянки. Ігор зупиняється і ставить мене на землю затискає наче полісмен біля задніх дверей своєї автівки, забирає з могоплеча сумку, і в'яже мені своїм ременем зап'ястя.

- Це щоб ти моя Зайка не розпускала руки.

Павлак відчиняє дверцята, і ми разом опиняємося у машині, я швидко посуваюсь далі, але Ігор бере мене та силоміць садить у себе на колінах.

- Ну що тепер поговоримо - Рука Ігоря сповзає під плаття.

- Мені немає про що з тобою говорити. Ти пропав майже на пів року і не сказав ні слова. Я тобі ніколи не вибачу. І взагалі я, виходжу заміж за іншого.

Відчуваю як його пальці сильніше стиснулися на моєму тілі, бачу як Ігор вимушено посміхається.

- Хоч завтра котику, але зараз ти моя, навіть якщо ненавидиш і ніколи не вибачиш! Я сюди прийшов, бо хотів замовити собі на ніч дівчинку.

- Не сумніваюся.

-А от що робила ти, біля того закладу?

- Чекала на свого хлопця.

-Який цікавий хлопець, відпустив тебе саму на вулицю знаючи що вже дуже пізно і для тебе небезпечно.

- Ти теж втік, і залишив мене саму!

- Я завжди був поруч. Я мусів звільнитися і хотів справді поїхати кудись, після розмови з твоїм батьком, і дати тобі спокій. Але не зміг. Вже не можу без тебе

Таміла. - Він нахилився до мене, щоб поцілувати.

Пручаюсь, та смикаю лице у сторону, сильніше стиснувши рот до купи. Не хочу вірити йому, та раптом згадую, як за мною хтось іноді стежив, тепер розумію що це справді не батько, а саме Павлак або його хтось із друзів. Попри все не можу довіряти йому, це однаково не виправдовує його поступок.

- Може тобі вже подобається Дамір Євгенович, тільки він вже одружений.

Але це ж не проблема тепер? Хоч дружина в нього дуже гарна.

- А ти заздриш - Моє серце настільки схвильоване аж вся горю, відчуття ніби у жилах закипає кров.