Читати книгу - "Кохання проти субординації, Оксана Мрійченко"

— Ти повезеш тітку додому? — запитала вона у нього.

— Так, — коротко відповів їй Денис.

— А потім?

— Напевно, теж поїду додому. Я дуже втомився.

— Можна я теж поїду з тобою і Світланою Єгорівною?

— Вечір у самому розпалі! Розважайся, Віко! Потанцюй, випий парочку коктейлів, — порадив їй Денис.

— Не хочу. Я теж втомилася і вже хочу спати.

— Ну добре, тоді поїхали з нами.

Утрьох вони одяглися і вийшли до машини. Віка демонстративно сіла на переднє сидіння, залишивши Світлані Єгорівні місце позаду. Спочатку Денис відвіз тітку, оскільки її будинок був ближче. Провівши Світлану Єгорівну, він знову сів за кермо і повів машину до будинку Вікторії.

— Денисе, у тебе все добре? — запитала Віка, дивлячись на нього.

— Так, я просто втомився, — знехотя відповів він.

— Пробач, що напросилася з тобою.

— Тобі немає за що вибачатися, Віко, — посміхнувся їй Денис. — Мені не складно тебе підвезти.

Дороги були майже порожніми, тому Денис довіз Вікторію дуже швидко. Він зупинив машину біля її під'їзду.

— Дякую, що доставив мене так швидко і з комфортом, — посміхнулася йому Віка. — На добраніч і хороших тобі вихідних!

— І тобі надобраніч! — посміхнувся їй Денис.

Віка відкрила двері та вийшла з машини. Але не встигла вона ступити двох кроків, як підкинула руки вгору і впала на дорогу. Денис миттєво вискочив з автомобіля та підбіг до дівчини.

— Віко, ти не забилася? — запитав він, допомагаючи їй піднятися.

— Здається ні. Дуже слизько сьогодні, — промовила вона, з радістю хапаючись за Дениса.

Він підняв дівчину, продовжуючи підтримувати її за талію. Коли Віка ступила на праву ногу, вона злегка охнула і похитнулася.

— Ти вдарилася ногою? — стурбовано запитав Денис.

— Схоже що так! — пробурмотіла Віка.

— Я відвезу тебе у травмпункт! Раптом щось серйозне...

— Не варто. Я можу трохи ставати на ногу. Думаю, це просто удар.

— Тоді я проведу тебе до квартири, — запропонував Денис.

Вікторія кивнула йому і хитро посміхнулася в темряві. План спрацював! Її падіння не залишило Дениса байдужим, не дарма вона кілька днів тренувалася падати так, немов справді послизнулася. Він не розгадав її прийом і повірив, що вона впала по справжньому та дійсно забила ногу. Злегка наступивши на праву ногу Віка знову охнула.

— Почекай, не потрібно ставати на хвору ногу! — зупинив її Денис. — У мене є краща ідея.

Він підняв дівчину на руки та поніс до під'їзду. Віка з радістю обхопила його шию руками. Діставши ключі, вона відкрила вхідні двері. Вони піднялися на ліфті та Віка вказала йому на двері своєї квартири.

— Подивишся, як я живу, — посміхнулася дівчина.

— Вірно, я ніколи не бував у тебе в гостях, — відповів їй Денис.

Віка відчинила двері та Денис акуратно посадив її на стілець у передпокої.

— Давай, допоможу тобі роззутися, — запропонував він дівчині.

— Дякую!

Вікторія була в захваті. Вона й гадки не мала, що їй так блискуче вдасться цей трюк із падінням. Денис допоміг їй зняти чоботи та пуховик і навіть помацав ногу дівчини.

— Я думаю, що у тебе просто забій, — промовив він. — Бачиш, навіть синця немає.

— До весілля заживе, — відповіла йому Віка. — Допоможеш мені дійти до канапи в кімнаті?

— Добре.

Він притиснув дівчину до себе, обхопивши її однією рукою за талію. Раптово Віка різко повернулася до нього обличчям, обхопила його за шию і притиснулася губами до його губ. Денис не очікував від неї такого вчинку і спробував відсторонитися, але Вікторія не відпускала його, продовжуючи пристрасно цілувати.

— Не йди, Денисе, — шепотіла йому дівчина. — Залишся зі мною! Ти не пошкодуєш, обіцяю! Я зроблю все, щоб ти не пошкодував!

— Віко, припини! — Денис намагався відчепити її від себе, але йому це не вдавалося. — Що ти робиш?! Я вже казав, що не кохаю тебе!

— Проведи зі мною цю ніч і я тобі обіцяю, що вранці ти зміниш свою думку!

— Досить! — крикнув на неї Денис, якому нарешті вдалося відчепити її від себе і посадити на стілець. — Якщо ти ще хоч раз дозволиш собі подібну витівку, то наше спілкування припиниться назавжди!

— Проклята секретарка! Ти хоч розумієш, що вона огорнула тебе своєю павутиною, щоб домогтися підвищення?! — із відчаєм у голосі прокричала Віка.

— Каріна зовсім не така!

— Вона не гідна тебе, Денисе! Вона дурна і далеко не така ефектна, як я! Тобі потрібна жінка, яка підходить тобі по статусу.

— Я кохаю її, Віко!

— Що?!

— Я кохаю Каріну. І сьогодні мені дуже не вистачало її поруч. Я дуже сумую за нею і не можу дочекатися, коли ми знову побачимося.