Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

     Емілія.

    Я все ще працюю на фірмі, яка належить батькові Марка. А мій новий бос директор саме цього відділення. І сьогодні день номер два мого найбільшого випробування на витривалість! От тільки ще достеменно не визначилася для кого це випробування стане більшим - для мене чи Марка!

- Новенька що, коханка генерального!? - почувся чийсь голос коли я вранці зайшла до туалету і знаходжуся на даний час в окремій кабінці.

- Та ні! Б’юся об заклад, вона подружка його партнера. Як його там… Олександр здається точно! - підтримала розмову інша дівчина.

     Сиджу тихо! Дослуховую! Може дізнаюся про себе те, чого я раніше не знала! Пф! А когось… ну хоча б не такого поважного віку, не могли мені підібрати!?

- От чесно! Не розумію їх смаку на жінок! Ти бачила її хвостик? А той піджак! Та моя молодша сестра в такому в школу ходила! - продовжила перша.

- І це в той час, коли місце помічниці боса звільнилося! - сутужно видала друга.

- Забудь Лізко! Рита повернеться вже за пару трійку місяців! Он сама розповідала, що знайшла хто буде нянькувати її малечу!

     “Треба запам’ятати, першу, хто обожнює пліткувати, її звуть - Ліза!”

- Це ж якою треба бути матір’ю, щоб покинути свою кровиночку на когось… - почала причитати Ліза. - А ти знаєш, я навіть задоволена, що цю взяли на роботу. З нею точно без шансів!

- Ти ще досі не облишила мрію опинитися в ліжку  синочка генерального?

- Чому б і ні? Вродливий, багатий і не пристаркуватий! На відміну від новенької в мене є смак. Ну і зовнішність… - задоволено додала вона.

- Ох Лізка, Лізка! Ти не змінишся ніколи! 

- А навіщо мені змінюватися? Я принаймні хоч виглядаю на свій вік і не сплю з тими, хто годиться мені в татусі!

     Шум води припинився! Напевно мили щось вдвох у жіночій кімнаті й, паралельно від душі перемивали кістки всім кого лише змогли в цей момент пригадати!

       Здається, нарешті, стало тихо! Можна вилазити з засідки.

       Поглянула на себе в дзеркало. 

       Щоки червоні! От лихо! 

      Сьогодні ніякого хвостика. Заправила волосся з обох боків за вуха. А потім поправила біленький комірець сорочки, низ якої притискає чорний широкий ремінець, такого ж кольору, як і мої штани. Виглядаю ну прямісінько, як вчителька! Тільки довгої палиці не вистачає, щоб маленькі розбишаки поводили себе добре!

- Нічого! Спочатку Марк! А потім і до Вас, дівчатка, черга дійде! - шепочу.

      Перевірила котра година. Вже за десять хвилин дев’ята.  Згідно моїм записам маю подавати каву Марку.

      Ну що ж! Брехати не буду, я підготувалася.

      Озираюся на всі боки, щоб переконатися, що в приміщенні знаходжуся сама.

      Дістаю пакет з зернами, бо в кавовій машинці якраз порожньо.

      Щойно піднесла каву, щоб засипати її, як в цю секунду, як той шалений вихор, вривається Марк. А все тому, що мій новий “недокабінетик” знаходиться в передпокої, перед самісіньким кабінетом нового шефа. Це навіть робочим місцем можна назвати з натяжкою. Стіл з ноутбуком, стілець і шафка. А позаду маленька кухня, яка схована за складною переносною перегородкою. 

      Марк.

      Сказати, що я розлючений, все-одно, що нічого не сказати! 

      Інка другу добу примудряється водити мене за носа з візитом до лікаря. 

     Вчора вона погано себе почувала, бо увесь ранок її нудило. В обід - не брала слухавку. Увечері, була зайнята, в цей час на задньому плані було чутно, як геготять її подружки! Вирішила пограти? Сьогодні, знову повторить вчорашній день? Думає можна мене водити за ніс, як того дурника?

     Ох дограється! Вирішила, що зійде з рук її брехня? 

     Не обійдеться! Дарма надіється!

- Можна? - ледве чутно промовила Емілія.

     Заходить, наче крадеться навшпиньки, з тим підносом на якому стоїть горнятко з кавою. 

    Поглянув на годинник, який висить над дверима. Рівно дев’ята. Невимушено посміхаюся. Отже запам’ятала Риткині настанови!

     Але рано зрадів, бо ця “бідося”, перечіпається і разом з підносом летить на підлогу. 

     Все сталося на моїх очах. Ось її черевик потрапляє під краєчок килиму, який лежить на підлозі мого кабінету, а далі інша нога вже теж перечіпається… і ця мить вільного падіння!

- Ой! - зойкає це нещастя, зустрівшись з підлогою, доки я блискавично підхоплююся з-за столу і долаю відстань до неї. 

- Ціла? - запитую в неї.

- Мабуть! Не знаю! - розгублено кліпає.

- Здається, я щойно забруднила Ваш килим! - бурмоче і оглядає власні коліна. 

- До біса килим! Сама ціла? - підставляю свої долоні, щоб Емілія змогла вхопитися за мої руки і піднятися з підлоги. 

- Я приберу! - вигукує, червоніючи.

- Не треба! - зависаю на її очах, а потім погляд сам ковзає нижче і зупиняється на губах. - Покличу прибиральницю. 

     Ще не встиг звикнути до її змін. Боже, та ця дівчина постійно змінюється. Бути красунею їй однозначно личить. Хоча, здається, я сприймаю її в будь якому  образі, навіть у самому шаленому!