Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

Дівчина підняла голову, витерла сльози. Вона остаточно прийшла в себе. Час, ось що зараз важливо. Дівочі переживання не рахуються. Все проходить, образи, помста, радість, ніжність — час відбере все, невблаганно продовжуючи свій біг.

Глава 21

Отже, пішов уже третій день з минулої Ради, а вона ще не зрушила з місця в своєму розслідуванні. Дорогу назад Риль долала повільно, про себе не втомлюючись дивуватися незвичайності житла асхалутів. Відразу видно, що жіноча рука не брала участі в його облаштуванні. Широкі коридори з сірого великого каменю з вузькими вікнами стояли без всякої обробки, зате з потужними, явно магічними світильниками. Обстановка в Цитаделі була простою, в чомусь навіть грубуватою, але при цьому кожна річ стояла на своєму місці, приносячи максимальну користь, а не просто радуючи око. У цьому була своя особлива чарівність.

За поворотом виднівся коридор, що вів до їдальні, де вони вчора вечеряли втрьох. Якось непомітно Риль сама знайшла зворотній шлях. Хотіла вже зробити крок в кімнату, але завмерла на місці, притулилася до стіни, намагаючись злитися з каменем.

— Значить, у пастку тебе привів цей дивний запах, — судячи з голосу, Кестірон перебував у глибокій задумі.

— Так, я як почув його на вулиці, зовсім голову втратив, — а ось в голосі Ластірана чулися жаль і щире каяття. Хоч усвідомлює свою дурість, і то добре, — сам потрапив у пастку, як недоліток, та ще й Риль за собою потягнув.

— Досить себе гризти, — Заран явно не церемонився, — минулого не змінити, краще думай про те, як виправити майбутнє. Дівчинку ображати я тобі не дозволю, так і знай.

У відповідь пролунало гучне і незадоволене гарчання. Що ж, чути правду від інших завжди неприємніше, ніж озвучувати її самому.

— Можна поглянути на мішок? — поспішив розрядити обстановку цілитель, — як мило з боку мага було подбати про його збереження, інакше морська вода нам би мало що залишила. Хм, запах мені теж знайомий. А заклинання, накладені на цей предмет, не залишають сумнівів — тут замішаний хтось із наших.

— Так, запах знайомий, але заледве, значить, я зустрічав його давно. Думаю, гості тут ні до чого.

— Мені теж не вдалося нічого згадати, — з жалем відповів Кестірон, — Однак гостей виключати не будемо, просто приберемо в кінець списку. І довго ти будеш підпирати стіну? — в голосі Кестірона звучала неприхована насмішка. Треба ж, яка гострота слуху або нюху. — Сніданок, між іншим, вистигає.

Риль зробила незворушний вигляд і впевненим кроком увійшла до їдальні. Під прицільними поглядами трьох чоловіків вона мовчки пройшла до вільного стільця, кивнула Зарану, посміхнулася Кестірону, ковзнула поглядом повз Ластірана — вони вже віталися сьогодні. Сіла, розгладила складки на сукні і почала уважно вивчати поверхню столу. Того, що вона помітила в поглядах чоловіків, вистачило, щоб почати злитися. Знайшли, розумієш, жертву. Нічого її жаліти. Рішення було її власним, і наслідки розгрібати їй самій.

У родині просторових магів дітей з дитинства привчали до самостійності. По-іншому ніяк. Маги рідко працювали групами, вважаючи за краще одного-двох напарників або, з віком, жодного. Одинаку простіше загубитися в чужому світі. Жінки, правда, в основному працювали в парах з чоловіками, але і тут були винятки, наприклад, четвертий світ, де половина країн мала матріархальний лад.

Кестірон поставив перед дівчиною тарілку з кашею. М-м-м, густа, розсипчаста, а ось порція явно драконяча.

— І щоб з'їла все! — наказав цілитель.

— Риль, я особисто простежу, щоб не залишилося ні крихти, — додав Заран, — А то підсовують мені якихось блідих і недогодованих. І як така неміч буде грона вигодовувати?

Ластіран згідно кивнув.

Н-да, троє на одну — перебір, але сперечатися не час. Їй потрібно ще прояснити деякі моменти, тому беремо ложку і попутно ставимо потрібні питання.

— Значить, у справі замішані дракони?

— Так, — спохмурнів Кестірон, — тому в справі працює тільки сім'я. Довіряти комусь ще — небезпечно. Риль, будь ласка, постався до цього серйозно. Без нас — нікуди. І ніяких вилазок. Досить. Ви мені зараз обидва потрібні тут.

Дівчина аж задихнулася від несподіванки.

— Як нікуди? А як же маг, його пошуки? Тут ми його явно не знайдемо!

— Мені шкода, Риль. Але в світлі знахідки Ласті нам важливіше знайти виродка серед своїх. Не переживай, швидше за все, він виведе нас на твого мага. Накриємо обох. Хоча я не уявляю, хто міг на це піти. Але ж Фесті натякав нам на такий варіант, та я перший від нього відмахнувся.

— Брат мав рацію, коли говорив, що підлогу узбережжя непомітно не перекриєш. Це була засідка. А значить…

— Значить, хтось здав йому маршрут пересування дракона, — закінчила за нього Риль, — але ж асхалути теж в курсі подібних речей, і їм простіше контактувати з чужинцями.

— Так, — погодився Кестірон, ігноруючи обурене обличчя Зарана, — але тут, — він тицьнув пальцем в чорний мішечок, — тут попрацював хтось із наших. Чисте плетіння, без домішок.

— Хм, — Ластіран насупився, побарабанив пальцями по краю стола. На дівчину він намагався зайвий раз не дивитися. Час, їй потрібен час, щоб звикнути і усвідомити подію. Досить, він і так наламав крил. Тепер потрібно діяти акуратно. Хоча кого він обманює? Він їй осоружний, огидний. Як можна сподіватися на її прощення після тих емоцій, що вона на нього виплеснула? Найкращий варіант — це усунутися, дати їй свободу. Це єдине, що він може для неї зробити після того, як прикував до себе ланцюгом. — Мені здається, що зрадника потрібно шукати серед молодняка. Старійшини Гнізда тільки заради Ради залишають, а вже в місто і поготів не вибираються, так що зустрітися з чужинцем шансів у них не багато.

Заран з Кестіроном кивнули, підтримуючи ідею дракона.

— Ви що, збираєтеся наносити візит у кожне Гніздо і обнюхувати всіх драконів? — здивувалася Риль. У відповідь отримала лише роздратовані погляди — мовляв, запропонуй щось краще. Але ж обнюхування затягнеться до осені, та й відразу викличе підозру, — нам потрібен якийсь захід, подія, де збираються молоді дракони. Може, вечірка, фестиваль?

— Осінній виліт? — запропонував цілитель, — а що? На нього збираються майже всі Гнізда. У цьому році багато першоліток. До речі, і перший офіційний виліт Гранти теж.

— Це осінь! — простогнала Риль, скуйовдивши волосся жестом відчаю.

— Тоді, може, гонки? — обережно запропонував асхалут, і тут же пошкодував про свою пропозицію. Два гнівних погляди буквально прикували його до стільця.

— Які гонки? — пожвавилася Риль.

— Забудь! — гаркнули вже втрьох.

Дівчина прищулилася — наївні, її такими криками не налякаєш.

— Коли? — не відступилася.