Читати книгу - "Випадковий наречений, Ann Averina"

Настя

Не знаю, що рухало мною, коли я погодилась з Максом, відносно наших стосунків. Чесно кажучи, нас і справді щось тягне один до одного. Ще з нашої першої зустрічі, в клубі. Я не хотіла і не хочу зізнаватись собі в тому, що щось таки відбувається. Моїм життєвим кредом ось уже багато років є - ніяких стосунків, ніякої сім'ї, є тільки танці і кар'єра. Все життя я думала, що по-іншому і бути не може. Виходить що ні. Проте, я не можу сказати, що це закоханість, або ж кохання. Скоріше - симпатія, яку ми обоє відчуваємо. Через це і тяга один до одного. Та окрім цього, я відчуваю, що Макс - людина, яка прийде мені на допомогу, коли я її потребуватиму. Він мій друг, мені з ним комфортно, весело. Я відчуваю, що можу поділитися із ним всім, що маю в голові, навіть деякими секретами. От наприклад про Рому. Про нього ніхто ніколи не знав, крім батьків. Їм я все таки мусила розповісти. Але більше ніхто про це не знав, навіть Іра, з якою ми ділимося сокровенним, не переймаючись, що це буде використано проти нас. Але чомусь я відчула, що хочу поділитися про це іще з кимось, і не просто аби з ким, а саме з Максом. 

Можливо, необхідно відкинути усі вагання, страхи, переживання і почати плисти за течією? Все життя я жила за чітким розкладом, в який будь яким відносинам (окрім дружніх) не було місця взагалі. Можливо я про це пожалкую, а можливо і ні. Але зараз я точно знаю - якщо не спробую, ніколи не дізнаюсь. І це факт, який важко заперечити. 

Судячи з того, як мило вчора за вечерею мої батьки спілкувались із Максом, він їм сподобався. Бо за весь вечір до мене долітало всього кілька фраз, та й ті були загальними. Але я на них не ображаюся, це ж мої мама і тато, вони завжди такі - мають дізнатися все про моїх друзів, якщо діло доходило до їх знайомства. Так вони перевіряють, чи вживуться вони у нашій родині чи ні. Переважно вони спочатку розпитують про їх життя, натомість, розповідаючи про своє, а потім розмова звужується до - про все і ні про що, недолугі жарти та ще якісь дивні розмови. Як тато говорить: "Якщо людина витримує такі безглузді балачки із нами - значить вона наша, а якщо ні - необхідно переглянути дружбу із нею, і не підпускати її близько до себе". За таким принципом ми познайомилися зі Святом, спочатку він подумав що я якась трохи не в собі, потім подумав що я просто не вмію клеїтися до хлопців, і таким чином заграю до нього, але я йому пояснила що до чого, і він сказав: "Добре що я тебе одразу не послав, бо ти мені сподобалася. Важко було б втратити таку подругу як ти", після чого просто заливався сміхом. 

До речі, щодо вчорашніх обіцянок про побачення, чи правильніше - прогулянку. Адже ми ж не зустрічаємося, так - живемо в одній квартирі. Звучить, звісно, безглуздіше ніж просто літає в думках. Так от, кілька хвилин тому я отримала повідомлення від Макса, щоб я збиралась і за годину він заїде за мною. Про те куди ми поїдемо і що будемо робити у повідомленні не було ні слова. 

Хоч зараз і літо, та на вулиці прохолодний вітерець. Це я зрозуміла, просто відкривши вікно, адже поза квартирою я сьогодні не була, бо маю вихідний. Саме тому я вирішила одягнути джинси та гарну мереживну кофтину. Волосся вирівняла і гарно вклала, та нанесла легкий ніжний макіяж. Так як мала трохи часу до приїзда Максима, я всілась на диван і відкрила інстаграм. Раніше кожного дня туди заходила, виставляла різні пости, публікувала по кілька історій на день. Та зараз ледь знаходжу бажання і час просто зайти і подивитись, що коїться у світі. Прогортавши стрічку майже в кінець, я помітила одне дуже цікаве фото. Його автор - Іра. На фото зображена Іра крупним планом і чиясь рука, власник якої поза кадром. Хм, цікаво. Невже Іра так швидко знайшла нового хлопця? Після її жахливого розтавання з Ліамом пройшов лише місяць. Хоча це і не дивно, Іра гарна і розумна дівчина, та і залицяльників мала завжди багато. Та і востаннє як ми з нею добре відпочили в клубі, вона сказала, що не хоче відносин. Хоча, це ж Іра. Вона - дівчина загадка. Ніколи не здогадаєшся що сидить у її красивій голівонці. Та все ж треба буде з нею зустрітися, поговорити про її таємного друга.

- Мені вже виходити? - Сказала я, піднявши слухавку.

- Так, можеш спускатися, я вже чекаю біля будинку. - Мовив Макс.

Швиденько зіскочивши з дивану, я взула кросівки, що вважаю більш доречним для будь яких прогулянок прохолодними вечорами, одягла наверх джинсовий жакет, схопила сумку і вийшла з квартири. Як тільки я вийшла з підїзду, мене зупинив дзвінок з невідомого номера. До речі, номер - американський. Схоже на те, що телефонував мені Брендон - мій друг з Америки. 

- Привіт, зараз не можу говорити. Подзвоню завтра. - Швидко мовила в слухавку та завершила виклик, недочекавшись відповіді. Сподіваюсь Брендон не образиться. 

Скинувши виклик, оглянула подвір'я, і як тільки помітила авто Макса - попрямувала швидким кроком до нього, не змушуючи його довго чекати.