Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

Лише коли Вестові черевики вже гупнули об

дошки, гаваньмейстер зиркнув із-під крисів капелюха.

— «Жоржина»?

Вест підозріло примружився.

— Так.

— Голланд чекає на вас на «Морському драконі».

Зиркнув на наш герб, занотував у пергаменті. Окинув Веста оком із голови до ніг, одначе ніяк із цього приводу не висловився.

— І на вашому місці я б не змушував її чекати.

Вест підвів погляд на мене, я глибоко вдихнула й полізла вниз.

— Я добуду в неї документи, Весте.

Він мав стурбований вигляд. Навіть наляканий.

— Це всього-на-всього корабель, Фейбл.

Я сумно всміхнулася, схиливши голову набік.

— А я гадала, ми не брешемо одне одному.

Вест скривив губи.

— Я маю деякі козирі. У мене ще лишається моя частка від здобичі з «Жайвора», і…

— Ми маємо деякі козирі, — уточнив він. — І Сент також.

Я кивнула потупившись. Не вперше вже Веста втягнуто в цілковитий хаос наших із Сентом стосунків, і мене це не тішило. І зайвий раз нагадувало про те, що я порушила правила, якими керувалася, перш ніж його зустріла. Правила, які ми з ним вирішили відсунути. Але тепер я замислилась: а чи ми насправді не дуримо самі себе, сподіваючись, ніби здатні діяти якось інакше — так, як домовилися.

Біля вхідної арки до причалу Голланд, під її гербом, виструнчилися четверо охоронців. Вочевидь таке можна побачити в кожному порту Безіменного моря. У кінці пристані подвійні сходи здіймалися до лівого борту «Морського дракона».

— Ми до Голланд, — повідомила я, а краєм ока помітила короткого меча, припнутого в охоронця на боці.

Той зміряв мене поглядом, відтак розвернувся, а ми з Вестом рушили за ним. Сонце вже сідало, і на «Морському драконі» один по одному зблискували ліхтарі.

Я піднялася трапом, ухопилася за слизькі леєри. Над кораблем пливли аромати смаженого м’яса. Зійшовши на палубу, озирнулася на «Жоржину». Вона спустила вітрила та погойдувалася в тіні сусіднього корабля.

На нас уже чекав прислужник Голланд. Махнув рукою в бік перехідного містка, показуючи на прочинені двері, за якими виднів кутик малинового килима поверх дерев’яних мостин. Я глибоко вдихнула-видихнула, опанувала себе — і вже тоді рушила досередини.

Голланд сиділа біля невеличкого золоченого столика, тримаючи на колінах три розгорнутих бортових журнали, один поверх одного. Куталася в пурпурну шаль, сріблясте волосся зібрала на маківці складно закрученим вузлом. У вухах зблискували рубіни завбільшки з мідні монети.

Вона кинула на мене погляд крізь густі вії.

— А я вже думаю: чи ви прийдете, чи ні?

— Ми умовлялися до заходу сонця, — нагадала їй.

Голланд згорнула журнали й поклала їх на стіл.

— Сідайте, будь ласка.

Я сіла навпроти неї, а Вест лишився стояти, схрестивши руки на грудях.

Вона окинула його оком, із виразом сумніву звела брову.

— То що? Де він?

— У мене його немає, — відказала я, намагаючись вимовляти кожне слово якомога певніше.

Її губи ледь помітно затремтіли, видавши порух почуттів.

— Тобто в тебе його немає?

— Ми обстежили кожний риф. І його там нема, — збрехала я.

Проте я ж усе одно була певна, що в тих водах опівнічний камінь і не водиться.

— А я пам’ятаю, як ти обіцяла, що знайдеш його. Просто-таки аж наполягала, — вимовила вона безбарвним голосом.

Знову глянула на Веста — і в горлі мені став клубок: згадала Золині черевики в темному дверному отворі. Як вони тоді смикнулися.

— У нас була угода, Фейбл. — У тоні її низького голосу явно бриніла неозвучена загроза. — Ну що ж, я знаю, як ти можеш мені це компенсувати.

Вест напружено закляк.

Голланд розгорнула один із журналів, дістала скручений пергамент. Розгорнула, підсунула до мене через столик — мене аж дрижаки вхопили.

— Торговельна рада збирається за два дні. І ти будеш на ній присутня. Як моя представителька.

Я вражено витріщилася на неї.

— І що ж я матиму там представляти?

— Мій новий торговельний шлях на Звуження.

Я відсунула пергамент назад до неї, навіть не розгортаючи.

— Я вже казала: мені це нецікаво.

— Це було ще до того, як я дістала патент на «Жоржину», — завважила Голланд солоденько.

Тоді знову простягнула мені той сувій. Я розгорнула його тремкими пальцями.

— Судновий патент на «Жоржину» отримаєте, коли поставиш свій підпис під дворічною угодою, за якою ти очолиш мою нову флотилію.

У мене аж щелепа відвисла й під ребрами занило.

— Що?!

Але я вже все зрозуміла. Вона відправила мене з безнадійним завданням, а сама зшахраювала. Вона й не розраховувала на те, що я знайду той камінь.

Кутиком ока помітила, що Вест на крок підсунувся до мене. Ще не встигла дочитати, а він уже вихопив контракт із моїх рук. Із шалом в очах хутко пробіг рукописні рядки.

— Нічого вона не підписуватиме! — заявив, жмакаючи аркуш у кулаці.

— Підпише, — відказала Голланд без тіні сумніву в голосі. — Підписуєш контракт — і отримуєш усе, що тобі потрібно. Судновий патент на «Жоржину» та можливість торговельних операцій на Звуженні. «Жоржина» навіть може на мене працювати, якщо схочете.

Вона піднесла до губ горнятко чаю.

— Якщо я візьму на свій новий маршрут до Сероса людину зі Звуження, Торговельна рада погодиться.

Я вчепилася в ручку крісла і щосили намагалася дихати рівно.

— А Сент?

— Сент — заноза, яка не потрібна нікому з нас. Повір мені. — Обережно торкнувшись губами золотого обідка, трошки ковтнула. — Поки ми закріпимося в Серосі, з ним уже розберуться. Більше не треба змагатися з ним і з Золою — тож ти з моїх рук отримаєш ключі від торгівлі коштовностями в усіх тамтешніх водах.

Хотіла перезирнутися з Вестом, але той не зводив очей із Голланд — хижих, палючих.

— Завтра ввечері чекаю на вас у закладі «Вольф та Енґель» із підписаним контрактом.

Вона помітила, як тремтять