Читати книгу - "Фея - Повелителька часу, Тетяна Барматті"

Азур ніжно стиснув її руку, його пальці м'яко обвили її долоню.

– Ми будемо разом, Ліро, – сказав він, дивлячись їй в очі. – Якщо ти хочеш змін, якщо ти хочеш показати світові свою справжню сутність, я буду з тобою. Я не боюся. Я готовий стояти поруч із тобою, незважаючи на те, що буде. Ми зможемо знайти рішення разом.

Вона зустрілася з його поглядом, і в її очах промайнуло щось, що наповнило її душу теплом. Вона знову відчула впевненість, якої їй так не вистачало.

– Ти не уявляєш, як мені це важливо, Азур. Я б ніколи не наважилася розповісти про себе, про свій народ комусь іншому, – зізналася вона тихо. – Тепер ти все знаєш, і це... заспокоює. Мені більше не потрібно ховатися або підбирати слова поруч із тобою. Не потрібно боятися, що ти дізнаєшся правду або мені доведеться піти. Після цих двох місяців давай підемо разом? Я піду до лісу, а ти почекаєш на мене, добре?

– Я ніколи тебе не залишу, – запевнив її дракон. – І якщо ти не повернешся до мене, тоді буду завжди поруч із твоїм лісом, доки інші феї не побачать мою щирість, – трохи подумавши, додав чоловік.

Звісно, Азуру хотілося сказати, що якщо Ліра ніколи не повернеться, він витратить усі сили, щоб зламати бар'єр фей, навіть якщо на це піде все його життя. Але, він не міг подібне зробити. Цей бар'єр був знаком безпеки фей, його дівчинки і він мав охороняти його, а не руйнувати. До того ж, він просто не міг підвести довіру свого скарбу. Утім, чоловік щиро сподівався, що екстрених заходів не знадобиться, а якщо й станеться щось не за планом, тоді він знайде інше рішення.