Читати книгу - "Вихованню (не) підлягає, Ольга Іваненко"

Мені знову стало шкода хлопця, хоч, водночас, хотілося його прибити за зарозумілу нахабну поведінку.

Я простежила, як він сплатив моє вбрання і встиг пофліртувати з продавчинею, якій було не більше двадцяти років. Ось тут я не втрималася.

  - Коханий! - я окликнула його. - Ти забув, що через півроку станеш татом? Припини задивлятися на молоденьких. Тобі треба навчитися в ополонці пелюшки прати і колискові вивчити. Все, гулянки скінчилися!

Продавчиня  здивовано глянула на нас і швидко сховалась за прилавок. Мабуть, злякалася, що може і їй прилетіти за невдалий флірт. А мене це повеселило лише.

Оскар нічого не сказав і швидко вийшов.

- Отже, як я пропоную свою допомогу – відмовляєшся? - він невдоволено глянув на мене з-під чола, коли я підійшла до нього. - Зате, як тільки я заговорив з дівчиною, одразу мене під каблук пхаєш?

  - А що ти думав, любитель маскування? - я клацнула його по носі.

Звісно, я не планувала жити з ним. Але спостерігати за тим, як він заграє одразу після розмови, що хоче жити зі мною, я спокійно не могла. Нехай знає, що я йому не подружка, яка погоджуватиметься з усіма його вчинками.

Я сіла на найближчу лавку і полізла досліджувати свою сумочку. Згадався костюм, про який казав Оскар. І конверт, який подарував містер Вайс. Він мені подобався.

У голові з'явилися думки, що треба було б навідатися в те місце, де я попрацювала лише одну ніч, і дізнатися, що залишилося з моїх речей у них. Хоча, можливо, вони їх використали давно не за призначенням.

- Про що замислилась? - Оскар з цікавістю розглядав мене. - Щось не так?

- Я потрапила до незнайомого для мене світу, - вже говорила я відверто про своє походження. - Мене мало не вигнали з гарної роботи. Потім я завагітніла від дитини свого начальника, через що довелося залишити хорошу роботу. А ще наді мною мало не поглумилися в не пристойному місці, де я попрощалася з останніми якісними своїми речами. І зараз на мене здивовано дивиться батько моєї дитини та не розуміє, що з цього списку могло мене засмутити.

- У сенсі поглумилися? – насупився хлопець. - Покажи мені того, хто так посмів. Я швидко поясню, що чіпати тебе не варто, поки я поряд.

- Який же ти хоробрий, - посміхнулася я. - Ну, якщо такий самовпевнений, пішли, перевіримо, чи залишився на місці той костюм, про який ти казав.

Оскар знову нагородив мене невдоволеним поглядом. Невже, він був настільки впевнений у своїх силах, що мій жарт з приводу його недоречної хоробрості так розлютив його?

Втім, мені було байдуже. Головне, щоби до мене начальник того борделя не причепився.

Я пішла вперед, показуючи дорогу, яку сама ледь пам'ятала.

Після довгих наших поневірянь покинутими вулицями, я знайшла потрібну будівлю і підвела до неї хлопця.

- Саме тут має бути моя сумочка із твоїм улюбленим вбранням, - сказала я.

- І ким ти тут працювала? - Оскар обернувся до мене з недобрим виразом на обличчі.

- Підлогу мила, можеш не бурчати, - пирхнула я. - І взагалі, ти мені не чоловік, щоби цікавитися подібним.

  - Тільки підлогу? - Оскар продовжив невдоволено поглядати на мене. - Чи дещо інтимне також?

- Ходімо, балакуне. Інакше і з тобою ще раз попрацюю. Але тобі це не сподобається.

Не уточнюючи, що може не сподобатися моєму юному супутнику, ми увійшли всередину.