Читати книгу - "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової"

Перша в історії газова атака з масовим ураженням людей лягла на репутацію німецької армії чорною плямою. Але кайзера Вільгельма II, він же головнокомандувач, це анітрохи не бентежило. Він вірив у своє божественне покликання і вважав, що на шляху до мети виправдані будь-які засоби. Союзники оголосили Вільгельма військовим злочинцем, проте королева Нідерландів, куди він утік 1918 року, відмовилась його видати. А Гітлер 4 червня 1941-го поховав його з воїнськими почестями. Ще б пак — споріднені душі!

Патріот Фріц Габер

Англійці у відповідь теж почали застосовувати хімічну зброю. Одним із потерпілих став єфрейтор Гітлер: у жовтні 1918 року в Бельгії неподалік від нього розірвався начинений іпритом снаряд. Єфрейтору поталанило: він лише тимчасово втратив зір. І вирішив, що в цьому винні євреї. Він чув, що саме вони винайшли отруйні гази.

Тут я маю представити читачеві німецького хіміка Фріца Габера. 1918 року він одержав Нобелівську премію за промисловий процес синтезу аміаку. Цей винахід уможливив виробництво дешевих азотних добрив, що врятувало мільйони людей від голодної смерті. Низький уклін за це Габеру. На жаль, із початком світової війни він зайнявся бойовим застосуванням газів. Дружина Клара благала його не робити цього («Ти ж не вбивця!»), а він відповідав, що мусить — як справжній патріот Німеччини.

Хлор, який використовували для відбілювання тканин і дезінфекції туалетів, став страшною зброєю. Габер скраплював його у великих сталевих балонах під тиском у шість із половиною атмосфер. Чотири-п’ять таких балонів та балон із стиснутим повітрям з’єднувалися шлангами в одну «газову гармату». Варто було відкрити крани — і стиснуте повітря (125 атмосфер!) з величезною силою видувало через сопла струмені рідкого хлору. Вони вмить перетворювались на хмару газу, яку відносило вітром. Під Іпром німці випустили із сотень таких балонних гармат 180 тонн отрути.

Кайзер був у захваті і присвоїв 47-річному цивільному Габеру звання капітана. Того дня, коли Фріц із гордістю надягнув мундир, його дружина Клара застрелилася... Вона і чоловік були євреями.

«Атака мерців»

На східному фронті німці застрягли поблизу російської фортеці Осовець, через яку проходив єдиний серед Мазурських боліт та озер шлях на Білосток. Її облогу вони почали в лютому 1915 року, обстрілювали з двох 420-міліметрових мортир «Товста Берта», але фортеця не здавалася. 6 серпня її атакували хлором з домішкою брому. Ширина газової хвилі в момент її утворення становила 3 км, висота над плацдармом сягала 15 метрів. Захисники фортеці отруїлися, проте близько двохсот осіб, здатних рухатися, пішли в багнетну контратаку, судорожно кашляючи і випльовуючи кров зі шматками легень. Вони так страхітливо виглядали, що сім тисяч німців, жахаючись, відступили. Ця подія увійшла до воєнної історії як «атака мерців».

Російська армія обзавелася газобалонною зброєю лише 1916 року і вперше застосувала її 6 вересня у Віленській губернії поблизу містечка Сморгонь. Джин, випущений німцями з пляшки — а точніше, з балона, — уражав тепер їх самих...

Найпотрібнішою річчю на фронті поряд із гвинтівкою став протигаз. У Росії хімік Зелінський і технолог Кумманс створили надійний зразок: каучукова маска плюс повітряний фільтр з прожареним березовим вугіллям. Ці протигази армія почала отримувати лише в середині 1916 року. Раніше використовували найпростіші респіратори — маски, просочені спеціальними препаратами або звичайною сечею. Хтось додумався — голота ж бо вигадлива! — як захищатися без протигазів усім разом. При появі газової хмари перед траншеєю мерщій розводили багаття. Гаряче повітря піднімалося вгору, захоплюючи із собою газову хвилю. Інструкція з боротьби із задушливими та отруйними газами наказувала заздалегідь приготувати для цього купи дров, тирсу, солому і пляшки з керосином.

Так воювати не можна!

А тим часом газова війна ставала все більш удосконаленою. З’явилися газові авіабомби, виливні пристрої для літаків, газові снаряди, міни і навіть гранати. Протигази рятували від задушливих газів — хлору та фосгену, але вони були безсилі проти шкірно-наривних — іприту та люїзиту, які вкривали тіло виразками і проникали у кров...

Воюючі країни: Німеччина й Австро-Угорщина з одного боку; Франція, Великобританія, США, Італія та Росія з іншого — виготовили в 1914-1918 роках понад 150 тисяч тонн отруйних речовин (найскромнішим був внесок Росії — 3,7 тисячі тонн). Кількість жертв хімічної війни була величезною, але підрахувати її точно ніхто не зміг. Тільки в російській армії, за різними даними, гази вбили від 11 до 56 тисяч осіб. Щоб уявити число інвалідів, треба помножити ці цифри на 10.

Так воювати не можна! Ця думка міцніла в різних країнах і 1925 року втілилася в Женевський протокол про заборону застосування хімічної зброї. Радянський Союз і ще ряд держав підписалися із застереженням, що не будуть застосовувати її першими, а тільки у відповідь. Угода була половинчастою: вона не забороняла розробляти і виробляти хімічну зброю. Дуже скоро, вже 1926 року, цією лазівкою скористалася Німеччина.

Новорічний подарунок Сталіну

Після поразки в Першій світовій війні Німеччина втратила право на повноцінні збройні сили. Версальська угода 1918 року забороняла їй мати авіацію, флот, важку артилерію і танки, а кількість військовослужбовців було обмежено цифрою 100 000. Але на сході тепер був Радянський Союз, завжди готовий допекти Антанті, а з користю для себе і поготів. На німецькі гроші в Липецьку створили школу військових льотчиків, у Казані — школу танкистів, а у Вольську Саратовської області — хімічну школу. Німці також побудували в СРСР завод з випуску отруйних речовин і випробовували їх разом з радянськими військовими хіміками на полігоні «Томка» під Вольськом. У Німеччині це було б нереально через саму лише високу густоту населення.

Вже перші результати показали, що «застосування іприту авіацією проти живих цілей для зараження місцевості та населених пунктів технічно цілком можливе і має велику цінність». Саме таке повідомлення отримав з «Томки» Сталін 31 грудня 1926 року як новорічний подарунок...

У 1933 році з приходом Гітлера до влади співпраця з німцями припинилась. Але залишився надзвичайно цінний досвід застосування хімзброї та захисту від неї.

Культ протигаза

Згадаймо роман «Золоте теля», написаний 1931 року. Остап Бендер тільки-но переконав Корейка розлучитися з мільйоном «легко і без стогонів». Вони прямували вулицею за грішми, аж раптом завила сирена, і... замість Корейка «на великого комбінатора дивилася дивовижна пика зі скляними водолазними