Читати книгу - "Платформа"

навіть був свій будинок у Провансі. «Бездоганний тип, просто бездоганний, — подумав Жан-Ів, дивлячись на свій бульйон з лангустів з лікером кюрасо. «Рок-н-рол, Готті[70]», — подумки додав він, беручись до замовленої їжі. Валері теж була бездоганною: вона уважно слухала, в її погляді теж відчувався особливий шарм. Вона поцікавилась, де саме у Провансі стоїть його будинок, чи часто він знаходить час, щоб приїздити туди, та ще багато чого іншого. Собі вона замовила рагу з краба з фруктами.

— Отже, — продовжувала вона, не змінюючи тону, — вас має зацікавити цей проект.

— Бачите, — сказав він, добре обмірковуючи кожне слово, — ми розуміємо, що «туризм зачарування» — він трохи спіткнувся на цьому виразі, — основний мотив, який може змусити моїх співвітчизників провести відпустку за кордоном, їх можна зрозуміти, бо що може бути чарівнішим за такі подорожі? Проте цікаво, що досі жодна велика компанія всерйоз не займалася цим питанням, не беручи до уваги кількох спроб, розрахованих на клієнтів-гомосексуалістів. Отже, як це не дивно, можна сказати, що ми маємо справу з майже незайманим ринком.

— Це суперечливе твердження. Сподіваюсь, ментальність людей зміниться, — втрутився Жан-Ів, розуміючи, що говорить дурницю. — По обидва боки Рейну, — непереконливо закінчив він. Рембке холодно глянув на нього, мабуть, думаючи, що той глузує з його слів; Жан-Ів знов уткнувся носом у тарілку, пообіцявши собі мовчати до кінця вечері. Валері блискуче вийшла із складної ситуації.

— Ну, не варто переносити на Німеччину французькі проблеми, — мовила вона, невинно закидаючи ногу на ногу. Увага Рембке перемістилася на неї.

— Наші співвітчизники, — продовжив він, — змушені викручуватись самотужки і часто-густо користуються послугами сумнівних посередників. Взагалі, в цьому секторі економіки панує аматорський підхід, що свідчить про те, що ця галузь може бути дуже вигідною.

Валері жваво погодилась з ним. Офіціант приніс печеню.

— Ваш проект, — вів Рембке далі, кинувши погляд на страву, — нас зацікавив також тому, що він являє собою справжній переворот у традиційних поглядах на курортні клуби. Формула, яка плідно працювала на початку сімдесятих, зовсім не відповідає очікуванням сучасного споживача. Відносини між людьми на Заході стали більш складними, про що, звісно, всі ми шкодуємо, — додав він, знову глянувши на Валері, яка, посміхаючись, поставила ноги рівно.

Коли я ввечері о шостій п’ятнадцять повернувся з роботи, вона була вже дома. Я дуже здивувався, здається, вперше з початку нашого сумісного життя. Вона сиділа на дивані все ще у своєму костюмі, трохи розсунувши ноги. Здавалось, вона думала про щось надзвичайно лагідне і приємне. Її очі немов заволокла пелена туману. Тієї хвилини я ще точно не знав, але насправді спостерігав щось на зразок «професійного оргазму».

— Як все пройшло?

— Добре, не те слово! Я повернулась відразу після обіду, навіть не заходячи до офісу; навіть не знаю, що можна було б зробити за цей тиждень більш вагоме. Він не просто зацікавився проектом, але збирається зробити ці програми своїм головним козирем, починаючи з зими. Він готовий фінансувати видання каталога та створення реклами, спрямованої виключно на німецького споживача, а також збирається сам заповнити вже існуючі клуби; він навіть спитав, чи є в нас інші заплановані проекти. Єдине, що він хоче отримати у відповідь, — ексклюзивні права на території Німеччини, Австрії, Швейцарії та країн Бенілюксу; до речі, він знає, що ми ведемо переговори з «Некерманном».

Я купила тур на вихідні до центру таласотерапії у Динарі. Вважаю, мені це потрібно. Можна буде заїхати до батьків.

Вже за годину ми сідали у потяг на вокзалі Монпарнас. Дуже швидко вся накопичена напруга зникла, і Валері стала такою, як завжди, веселою і сексуальною. Позаду залишились останні будівлі паризьких околиць; ще перед тим, як в'їхати у долину Юрпуа, швидкісний потяг набрав максимальної швидкості. Залишок дня майже невловимою червоною плямою спливав за горизонт над темною масою елеваторів. Ми поїхали першим класом у напівкупе; на столиках, які розділяли наші місця, вже увімкнулись лампи. Поруч з нами сиділа жінка-буржуа або навіть із шляхтичів, років сорока, з волоссям, підібраним у шиньйон, і читала «Мадам Фігаро». Я купив ту ж газету і безуспішно намагався зосередитися на фінансових новинах. Кілька років тому я сформулював теорію, згідно з якою для аналізу суспільних процесів та розуміння того, як змінюється людство, було досить пропускати в газетах політичні новини, соціальні репортажі та інформацію про культурне життя, але дуже уважно читати виключно економічну та біржову інформацію. Отже, я привчив себе до щоденного читання економічних сторінок у «Фігаро», іноді доповнених ще більш нудними вкладками «Еко» та «Трібюн Дефосе». Досі моє припущення залишалось нерозв’язаним. Звісно, цілком можливо, що за цими сухими колонками цифр і заспокійливим розміреним тоном статей на задній план відходять якісь події, але зворотний варіант теж можливий. Лише один висновок я зміг зробити впевнено: економіка — страшенно нудна справа. Відірвавшись від коротенької статті, в якій автор намагався проаналізувати причини падіння індексу Нікей, я помітив, що Валері знов почала класти то одну, то другу ногу на ногу. Ледь помітна усмішка промайнула на її обличчі. «Пекельні часи для Міланської біржі», — ще встиг прочитати я перед тим, як відкласти газету. Побачивши, що вона якимось чином спромоглася зняти трусики, я мимоволі відчув ерекцію. Вона сіла поруч зі мною і поклала голову мені на плече, потім стягла свій піджак і поклала його мені на коліна. Я кинув швидкий погляд на сусідку справа: здавалось, вона все ще була повністю захоплена читанням свого журналу, точніше статті про зимові сади. На ній також був строгий жіночий костюм з приталеною спідницею і чорні панчохи; така собі, так би мовити, збуджлива буржуа. Валері засунула одну руку собі під одяг, а іншу поклала на мій член. На мені були лише тонкі бавовняні штани, і я дуже добре відчував кожен її рух. Вже зовсім стемніло. Я зручніше влаштувався у кріслі і просунув свою руку їй під сорочку. Відсунувши бюстгальтер, я долонею провів по її пружних грудях та великим і вказівним пальцями почав збуджувати її сосок. Десь біля Мана вона розстібнула мені ширінку. Її рухи були зараз цілком зрозумілі, поза всяким сумнівом, наша сусідка нічого не випускала з виду. На мою думку, не можна довго пручатися в руках справжнього майстра. Трохи не доїжджаючи до Рена, я кінчив, не втримавши глухого стогону. «Слід буде почистити костюм», — незворушно сказала Валері. Сусідка кинула погляд у наш бік, не приховуючи свого задоволення.

Проте я був все ж таки трохи збентежений, коли на вокзалі Сен-Мало побачив, як вона сідає разом