BooksUkraine.com » Любовні романи » Платформа 📚 - Українською

Читати книгу - "Платформа"

148
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Платформа" автора Мішель Уельбек. Жанр книги: Любовні романи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 75
Перейти на сторінку:
з нами в автобус до центру таласотерапії, але Валері зберігала королівський спокій. Вони навіть почали обговорювати різні методи лікування. Що ж до мене, то я ніколи нічого не тямив у перевагах грязьових ванн, струминних душів та лікування водоростями; наступного дня я задовольнився лише борсанням у басейні. Я катався на серфінгу, неясно усвідомлюючи, що замість масажу спини існують підводні течії, коли до мене підійшла Валері. «Наша сусідка з поїзда…, — майже вигукнула вона збуджено. — Вона накинулася на мене прямо в джакузі». Я ніяк не зреагував на це повідомлення. «Вона зараз одна в турецьких банях», — додала спроквола вона. Я відразу загорнувся в халат і пішов за нею. На вході в турецькі бані я стягнув плавки; під махровою тканиною моє збудження було дуже помітним. Я увійшов разом з Валері, пропустив її вперед у такий щільний пар, що за двома кроками нічого не було видно. У повітрі поширювався дуже сильний, майже запаморочливий аромат евкаліпта. Я нерішуче стояв посеред білої і гарячої прірви, доки десь у глибині приміщення почув легкий стогін. Я розв’язав пояс на халаті і наблизився; краплі поту поступово проступали на моїй шкірі. Стоячи на колінах перед жінкою і тримаючи руки на її сідницях, Валері методично лизала в неї поміж ногами. Поза всяким сумнівом, це була дуже вродлива жінка, з ідеально круглими силіконовими грудьми, гармонійним обличчям, широким і сексуальним ротиком. Не здивувавшись, вона подивилась на мене і попестила мій член. Я присунувся ще ближче, зайшов їй за спину і почав ніжити її груди, тертися членом об її сідниці. Тримаючись за стіну, вона нахилилась уперед. Валері знайшла в кишенях свого халату презерватив і простягнула його мені. Другою рукою вона продовжувала масажувати клітор жінки. Я різко увійшов у неї, вона вже була вологою. Жінка ще трохи подалася вперед. Я активно рухався взад-вперед, коли відчув, як рука Валері проникла між моїх ніг і обхопила яєчка. Вона знову почала лизати жінку; при кожному русі я відчував, як мій пеніс треться об її язичок. Я намагався напрягти лобкові м’язи, коли жінка з довгим щасливим стогоном кінчила. Потім я дуже повільно відсторонився. Я весь упрів, моє дихання мимоволі почастішало, тому довелося сісти на лавку. Пар продовжував заповнювати атмосферу. Я почув звук поцілунку, підняв голову і побачив, як вони сплелись одна з одною груди до грудей. Пізніше того ж таки дня ми знову кохалися, потім ще раз увечері і вранці. Така несамовитість була доволі незвичною для нас, але ми добре розуміли, що невдовзі настануть важкі часи — Валері знову повернеться до своєї роботи, постійних проблем та розрахунків. На небі не було ні хмариночки, погода нас балувала; певно, це був останній гарний вихідний перед осіннім похолоданням. Після кохання недільного ранку ми довго гуляли по пляжу. Я із здивуванням розглядав будівлі готелів у неокласичному, трохи кітчевому стилі. Дійшовши до кінця пляжу, ми сіли на скелю.

— Мені здається, що ця зустріч з німцем була дуже важливою, — сказав я. — Мабуть, це новий виклик.

— Це в останній раз, Мішелю. Якщо у нас все вийде, ми зможемо довго почуватися спокійно.

Я недовірливо і трохи сумно подивився на неї. Не дуже я вірю в такі аргументи, це нагадує мені деякі історичні романи з гучними заявами політиків про «останню війну», яка має привести всіх до остаточного миру.

— Саме це ти пояснювала мені, стверджуючи, що в основі капіталізму лежить постійна війна, одвічна боротьба, яка ніколи не припиняється.

— Так, — невпевнено відповіла вона. — Але не обов’язково одні й ті ж люди повинні боротися.

Злетіла чайка, набрала висоту і взяла курс на океан. У цій частині пляжу ми були майже самі. Дінар справді був дуже спокійним курортним містечком, принаймні у цю пору року. До нас підбіг лабрадор, обнюхав, а потім потрюхикав назад дорогою; хазяїна я не помітив.

— Клянусь, — жваво повторила вона. — Якщо все піде так, як ми очікуємо, проект можна буде поширити на інші країни. Тільки в Латинській Америці існують Бразилія, Венесуела, Коста-Рика. А втім, неважко буде відкрити клуби в Камеруні, Мозамбіку, на Мадагаскарі, Сейшелах. В Азії теж безліч можливостей: Китай, В’єтнам, Камбоджа. За два-три роки ми станемо безперечними лідерами, справжніми авторитетами в цій галузі. Ніхто навіть не наважиться вступити на цей ринок: цього разу у нас буде власна конкурентна перевага.

Я нічого не відповів, та мені й не було чого відповідати. Зрештою, це була моя ідея. Починався приплив. Ноги тонули в мокрому піску, наші сліди відразу ж зникали під натиском океану.

— До того ж, — додала вона, — цього разу ми вимагатимемо по-справжньому великий пакет акцій. Якщо ми доможемося успіху, вони нам не відмовлять. Маючи акції, можна багато чого досягти і вже не так інтенсивно боротися. Хай інші б’ються замість нас.

Вона замовкла, невпевнено подивилась на мене. В її словах була своя логіка. Потроху підіймався вітер; я встиг зголодніти. Страви в готельному ресторані були чудові: свіжі морепродукти, різні ароматні рибні делікатеси. Ступаючи по мокрому піску, ми пішли назад.

— У мене є гроші, — раптом сказав я. — Не забувай, у мене є гроші.

Вона зупинилась і здивовано подивилась на мене; я й сам не збирався казати те, що вимовив.

— Я знаю, що тепер не прийнято бути жінкою на утриманні, — продовжував я, трохи зніяковіло, — але ж ми не повинні бути як усі.

Вона спокійно подивилась мені у вічі.

— Коли ти отримаєш гроші за будинок, у тебе буде максимум три мільйони франків… — сказала вона.

— Так, трохи менше.

— Цього недостатньо. Необхідне ще невелике поповнення. — Вона знову рушила до готелю. Тривалий час Валері мовчала і тільки коли ми заходили до яскраво освітленого ресторану сказала: «Ти маєш мені довіряти…»

Після вечері, перед тим як піти на вокзал, ми зайшли до батьків Валері. У неї знову мала з'явитися купа роботи, пояснила їм вона; мабуть, до Різдва вже не зможе приїхати. Батько подивився на неї з покірною усмішкою. «Яка гарна дівчина, — подумав я, — любляча та уважна; вона також неймовірно чуттєва коханка, лагідна і безстрашна. Її ноги з чистого золота, які здіймаються вверх, мов колони ієрусалимського храму». Я все ще питав себе, що ж такого я зробив, що доля послала мені Валері. Мабуть, нічого. Світ змінюється, я це бачу, емпірично і щиро я лише можу констатувати цей факт.

12

Наприкінці жовтня помер батько Жан-Іва. Одрі не захотіла їхати з ним на похорон. Втім, він очікував на таку відповідь

1 ... 58 59 60 ... 75
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Платформа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Платформа"