Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

34

СТІЛ У КАЮТІ

Полудень. Стюард Пундик, вистромивши з-під дашка над каютним трапом бліде обличчя, схоже на пухку хлібину, сповіщає свого владаря й хазяїна, що обід готовий. Ахав сидить у кормовому човні на завітряному борту; він саме скінчив визначатися по сонцю й тепер мовчки обраховує широту на гладенькій, схожій на медальйон чорній табличці, спеціально для цієї мети прикріпленій до верхньої частини його костяної ноги. Він не звертає ніякої уваги на стюардове повідомлення, і можна подумати, що похмурий Ахав навіть не почув голосу служника. Та ось, ухопившись за бізань-ванти, він виплигує з човна на палубу і, рівним, байдужим голосом промовивши: «Обід, містере Старбак», — зникає в каюті.

Коли затихло останнє відлуння його султанських кроків і Старбак, перший емір, має всі підстави гадати, що капітан уже сів за стіл, тоді Старбак прокидається з задуми, проходить туди й сюди по палубі, поважно позирає на компас, не без утіхи вимовляє: «Обід, містере Стаб» — і спускається до каюти. Другий емір теж якусь хвильку марудиться біля снастей, а потім, легенько смикнувши за грота-фал, ніби щоб пересвідчитися, чи все гаразд із цією важливою снастю, теж бере на себе те саме завдання і, коротко кинувши: «Обід, містере Фласк», — рушає за своїми попередниками.

Але третій емір, побачивши, що він на юті сам, ураз відчуває себе ніби звільненим від дивної скутості; бо, хитрувато моргнувши на всі боки та струснувши з ніг черевики, він пускається в хвацький, хоч і без музики та перестуку підборів, матроський танець прямо над головою самого падишаха, а потім, спритним рухом закинувши свою шапку, замість вішалки, на вершечок бізань-щогли, спускається вниз із веселими вихилясами — принаймні поки його видно з палуби. Таким чином він вивертає навиворіт весь порядок процесії, бо ж звичайно оркестр іде попереду, а не позаду. Та перше ніж переступити поріг каюти, він на мить зупиняється, напускає на обличчя зовсім інший вираз, і аж тоді незалежний, веселий маленький Фласк стає перед очі царя Ахава в ролі Впослідженого, чи то Раба.

Не остання з дивних особливостей корабельного життя, породжена крайньою штучністю морських звичаїв, — це те, що на палубі помічник капітана часом, коли його роздратувати, може повестися зі своїм командиром зухвало, засперечатися з ним; та ставлю десять проти одного, що цей самий помічник, спустившись на обід до каюти того самого капітана, зразу починає поводитись сумирно, щоб не сказати запобігливо й принижено, гнутися перед тим, хто сидить за чільним кінцем столу. Це дуже дивне, часом украй кумедне видовище. Звідки така різниця в поведінці? Важко сказати? Та ні. Щоб бути Валтасаром, царем Вавілонським, і до того ж царювати не пихато, а ласкаво, — для цього треба мати певну дрібку світської величі. Та коли хтось у справді царському й мудрому дусі порядкує за своїм домашнім обіднім столом, круг якого сидять запрошені гості, тоді сила й влада його особистого впливу на якийсь час стає незаперечна; його царська велич тоді більша за Валтасарову, бо ж Валтасар був не найбільший з великих. Хто хоч раз пригощав своїх друзів обідом, той знає, що таке бути Цезарем. У цьому є якась магія царської влади над товариством, і тій магії годі опиратись. Ну, а коли до цього додати ще й офіційну владу капітана корабля, тоді ви легко збагнете, яка причина отієї згаданої вище особливості корабельного життя.

За своїм інкрустованим китовою кісткою столом Ахав головував, наче безмовний гриватий морський лев на білому кораловому узбережжі, оточений войовничими, проте ще шанобливими левенятами. Кожен з помічників чекав, поки його обслужать за чергою. Вони були перед Ахавом наче малі діти; а проте в Ахаві не проглядало й крихти якоїсь пихи. Помічники одностайно втуплювали пильні погляди в ніж старого капітана, яким той розрізав перед ними смажене м’ясо. Гадаю, що вони ніколи в світі не змогли б осквернити цю священну хвилину хоч би найменшим зауваженням, хай навіть на таку невинну тему, як погода. Нізащо! І коли, простягаючи ніж та виделку, між якими була затиснута скибка м’яса, Ахав водночас кивав Старбакові, щоб той підставив тарілку, старший помічник приймав свою порцію, наче милостиню, і нарізав її на шматочки делікатно, і ледь здригався, коли ненароком ніж висне, ковзнувши по тарілці, і жував те м’ясо не плямкаючи, і ковтав не без остороги. Бо подібно до коронаційного бенкету в Франкфурті, де німецький імператор урочисто обідає з сімома імперськими курфюрстами, що обрали його, — оті обіди в капітанській каюті були ніби урочистими учтами і їх споживали в шанобливій мовчанці. А втім, Ахав зовсім не забороняв розмовляти за столом; він тільки сам мовчав. Стаб аж давився тією мовчанкою, і для нього бувало великою полегкістю, коли десь у трюмі під каютою зашарудить пацюк. А бідний маленький Фласк був найменшим сином, маленьким хлопчиком на тій нудній родинній учті. Йому діставалися з солонини самі кістки; якби подавали курку, він би одержав з неї самі лапки. Бо для Фласка навіть думка про те, щоб самому вибрати для себе порцію, була, рівнозначна найзухвалішій крадіжці. Якби він сам узяв собі шматок за тим столом, то, напевне, ніколи вже не зміг би дивитись порядним людям в очі — дарма що Ахав, найімовірніше, й не помітив би нічого. А вже щоб набрати собі масла — на таке Фласк не насмілився б нізащо в світі. Чи то він думав, що власники корабля не закуповують масла на його пай, бо воно може зіпсувати чистий, ясний колір його обличчя; чи, може, в глибині душі гадав, що в такій тривалій подорожі по морях, де нічого не купиш, масло — це щось занадто дорогоцінне, а тому не може бути призначене для нього, такого невисокого чином, — хай там як, а Фласк був людиною, приреченою на життя без масла.

І ще одне. Фласк останнім сідав за обідній стіл, і Фласк таки перший уставав з-за нього. Завважте! Через це Фласк мав дуже мало часу на обід. І Старбак, і Стаб сідали за стіл раніше за нього — і все ж вони мали привілей посидіти довше. Навіть якщо в Стаба, усього на крихту вищого рангом за Фласка, чогось не було апетиту і він не хотів засиджуватися за обідом, тоді й Фласк мусив поспішати і того дня не міг спожити більш як три ковтки їжі, бо якби Стаб устав із-за столу раніше за Фласка, це було б порушенням священного звичаю. Тому Фласк якось признався потай, що,