Читати книгу - "Том 12"

недавно папа, тільки пробув всього днів три. Купив нам дрова, вирівняв рахунки літні з хазяйкою, подивився, як ми живем (і на Микосеве «новосілля» ходив) та й поїхав, казав, що між 20—25 с[ього] м[ісяця], може, знов приїде, коли справи позволять. Микось тільки спить на тій своїй квартирі, а то здебільшого у нас сидить, як прийде з політехнікуму (вони з Дорою таки щодня туди вчащають), обідає завжди у нас, а дуже часто і снідає й вечеряє. Тая окрема квартира тільки тим добра, що все-таки в нас менше народу товчеться, а головно курящого народу. Тільки «Дора дома?» либонь чи не частіше чутно, ніж торік, але як Дора тепер має окрему хату, то її гості нас мало обходять. Дора дуже довольна і своїм студентським званієм, і політехнікумом, і професорами, і взагалі пробуває в дуже мажорному настрої, аж весело на неї дивитись. За неї в свій час заплачено «за право ученія», записано на практичні заняття, куди там слід, і, значить, вона вже на всіх правах ходить до школи. Микось спочатку вражав своїм видом, так було схуд після хвороби, але тепер уже нічого, поправився і, по-моєму, такий на вид, як і звичайно був. Приїхав Юрко Приходько (а т[ьотя] Єля і «Оля» поки що в Дюксені зостались, куди і Шетро] В[асильович] поїхав) і тепер ходить скрізь з отвергнутим женихом своєї жінки, як «два Аякси» інсепзраблі,— чудасія! В обох голоси як труби єрихонські, так що ми з Лілею прийняли тактику вважати їх гостями Дори і Мико-ся, як підхожих по літах, а самі обминаємо всякі «дискусії» з ними і сидимо вкупі з ними хіба за чаєм, а потім розходимось по своїх хатах і складаємо з себе всякі обов’язки яко господині. Наші гості потроху привикають рано розходитись, а деяка частина їх «отхлынула» в «Просвіту», і сього року в нас немов менше шарварку, ніж торік, хоча, правда, се ще тільки початок «сезону».

Думала ще багато написати, та пора в «Просвіту» на збори «бібліотечної комісії», а не хочу, щоб лист лежав, тож і кінчаю.

Кривинюк ще тут, кланяється тобі, дякує за переслані листи і просить пересилати ще сюди в Київ, якщо які надійдуть. Ліля на тім тижні вже ходитиме в гінекологічну клініку, де працюватиме при Хом’яковій.

Бувай здорова, люба мамочко, міцно цілую тебе.

Твоя Леся

88. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

8 жовтня 1906 р. Київ 25/1X 1906, Киев, Мариинско-

Благовещенская, 97

Люба, дорога моя товаришко!

Як мені прикро, що я не могла одразу написати до Вас, як тільки одержала сумну звістку... Але ж Ви повірите мені, що в такі хвилини якось рука не здіймається писати: кожне слово здається недоречним, аж немов образливим своєю банальністю. Коли три роки тому я отримала таку звістку про свого старшого брата, то довгий час минув, поки я одважилась написати до родичів — усе бракувало одваги,—та й перший лист по тому був якийсь непевний. Але ж мені прикро, якщо Ви або Ваша родина вважали моє мовчання за брак почуття і співчуття до Вас з мого боку,— ні, навпаки, се з надміру почуття мов-чалося. Ви знаєте, як я завжди глибоко шанувала і любила Вашу маму, відколи пізнала її, оту нашу лагідну «святу Анну», її ніжний образ зостанеться назавжди живий в моїй душі, бо я небагато бачила таких людей в своєму житті. Прошу запевнити Вашій родині мов щире співчуття і попросити за мене вибачення, що я не даю ніякої загальноприйнятої офіціальної форми тому, що я почуваю тепер і почувала в хвилину отримання жалобної картки від Вашої родини, — я ніяк того не можу зробити через свою натуру, дуже невиховану в сьому напрямі, та ще й через те, що відношення моє до Вашої мами було зовсім не офіціальним, а таки щирим і глибоким, неначе вона була мені самій кревною, близькою людиною, хоч і мало прийшлося нам прожити вкупі...

Мені здається, що Ви зрозумієте мене, пригадавши Ваше власне відношення до нашої тьоті Саші. Певне, Ви, як рідна серцем, почуєте її горе, коли я напишу Вам про нього (адже Ви завжди інтересувались, як їй живеться): її молодший син (Ви його, здається, тоді бачили в нас?) сидить тепер у в'язниці в Петербурзі, а тьотя Саша по-

s4*t.

^^tJ, JK

tf‘ '*J г’

АА ^^^S-^f^tk^;- ^УІКЛ^Л^ ^ecJ-A-Л ~

/£*-«-Оч. £-4-0 ^м-ЗлС^У-с^л^-д^

іАа. ^7 £* ^с*і ^ґ,, 'И/4Ж-

c8£+**-iL4Ch-Jt &&t-f у

f ^і^уЛи utA £A

Дц. у' g *‘-^^+-fu-Jut,

XjJx iA-*-9 jjb-л-^р

fi-*t- /4^иЛ <^<м. —.

^U^~^c^ai ,Ь^Л~*-СЬ-у* ubuo^*L.y

у-ЩЬ;

Jj^Ja ґАйЬ-Л^ <у*

Л*у^А'tfc-^гЛ^. ЯіО- /Ъ-е^ь<4и-і**-$-* ~

V^wA ‘/Ґ-Яо ^ . && £Ъд-ю j-4 >Ѵ

иі. ^ t$ //'^У/ />д

Автограф листа Jleci Українки до І. Я. Франка від 2 липня (19 червня) 1903 р.

їхала в Петербург, щоб могти одвідувати сина, бо до нього нікого, крім матері, не пускають, та й матері дозволяють тільки двічі на тиждень по 20 минут бачитись (і то віднедавна, а раніш тільки по 10 минут давали). Сидіти йому дуже погано, бо холодно і їжа погана, та ще й сусідство страшне — за одною стіною божевільний, за другою — засуджений на смерть... Шкода хлопця, бо хто зна, як довго се буде і як те все на ньому відіб’ється (тепер політичних справ дуже багато, і через те не раз довго при-ходиться чекати присуду). І тьоті Саші шкода — поневіряється, бідна, там, ходячи по всяких «начальствах»... Не дай боже, які в нас тепер часи настали! Здається, нема родини, де б не було якогось нещастя. А тут ще дорожнеча, кризи економічні, маса злодійства, грабунку. Як подумаєш, то сам собі дивуєшся, що все-таки більш-менш спокійно те все перебуваєш... До чого тільки людина не звикає!

У Києві тепер єдиний ясний пункт на темному тлі українського життя — то наша недавно відкрита «Просвіта». Се ж перше легальне українське товариство у Києві, відколи він став «губернським городом російської імперії», а то досі можна було тільки «кієвські общества» відкривати, борони боже, не українське. «Просвіта» наша хоче мати ширші завдання, ніж галицька, і, крім видавництва книжок для народу, хоче мати свою бібліотеку, книгарню, музей і