Читати книгу - "Том 12"

всяку всячину, а чи воно пощастить, то, звісно, невідомо. Тим часом найбільше заходжуємось коло видавництва та коло бібліотеки. А з бібліотекою найбільше маю клопіт я, бо то я маю бути «відповідальною особою» в тій справі, та хочеться, щоб воно було якось не гірше, ніж у людей. Може би, і хтось пожертвував би нам хоч по одному примірнику своїх творів? Комусь би «Просвіта» наша була дуже вдячна за те, а хтось білий найбільше.

Хтось до когось все дуже хоче приїхати і не тратить надії, що таки приїде за місяць або за два, хоча обставини і не дуже сприяють, бо тепер комусь було б вигідніше їхати, поки п. Кривинюк був тут і помагав Лілі при дитині та при всяких справах, але ж хтось тепер «на переднівку» і дуже грошей не має, так що аж! А в октябрі хтось сподівається вже мати гроші, але ж не знає, як покине Лілю, бо їй треба ходити працювати до шпиталю, а Д°ра ходить вчитися до політехніки, а старі наші сеї зими в Києві не мають мешкати (татко отримав посаду на Волині), та й нема кому вдома за дитинкою наглядати, якби я поїхала,— покинути ж її на цілу половину дня на саму служницю — то якось страшно. Я дуже надіялась літом на т[ьотю] Сашу, що вона на осінь приїде сюди до нас, тоді я безпечно могла б виїхати і знала б, що є кому помогти Лілі. Але тепер хто зна, доки т[ьотя] Саша затримається в Петербурзі, бо, певне, буде там, поки сина або визволять, або зашлють. Може, трапиться якось попросити кого-небудь з кревних або добрих знайомих (хоч тим часом не маю нікого на увазі, бо кожна з їх має свої обов’язки), а може, й т[ьотя] Саша нарешті зможе приїхати, тоді хтось доконче вибереться на Буковину, бо таки дуже хоче! Коли б уже скоріш побачити когось чорненького на очі!

Питала я в «Київській старині» про «Землю», але д. Науменко каже, що ледве чи буде «Київська старина» видаватися довше як до Нового року, отже, не може розпочинати друком таку довгу річ, як «Земля», але якби

з Нового року виявилося, що таки є змога й далі видавати, тоді, може, редакція і візьметься до сеї справи.

Мушу кінчати, бо се ледве зловила таку годинку, що ніхто і ніщо не заважали писати (хтось не знає, який у когось час розірваний!), але от уже вечір, там, чую, чужі люди прийшли, а тут один гість виїздить на дво-рець, а то знов якийсь клопіт господарський — пора скінчити. Хтось дуже цілує когось любого, когось дорогого.

Хтось

89. ДО А. Ю. КРИМСЬКОГО

Жовтень—листопад 1906 р. Київ

...Щоб я знала, як буде з сею справою. Тим часом я сама розпочинаю прохання до українців у Москві з Вашої власної шановної особи і прошу від імені бібліотечної комісії тов[ариства] «Просвіта», чи не будете ласкаві подарувати нам до бібліотеки Ваші твори й видання та, може, й так знайдуться у Вас неконечне потрібні для Вас самих книжки (не тільки вкраїнською, але й всякою іншою мовою). Наша мета — зробити нашу бібліотеку настільки багатою й розмаїтою, щоб українець, пробуваючи в Києві, не потребував ходити по чужих бібліотеках, а міг би знайти загоду в своїх літературних потребах у рідній інституції. Хотілось би вірити, що Ukraina far& da se хоч у сій справі. ... Адресу товариства Ви, либонь, знаєте (Бульварно-Кудрявська, 10, кв. 6), але, може, Вам трудно заходжуватись з пересиланням, то, може, об різдві Ваші учні або які знайомі, напр[иклад], кияни з московських студентів, помогли б перевезти дещо, бо в нас поки що не такі ще статки, щоб ми могли самі вирядити кого для сеї справи в Москву. Хоча, звісно, скоріше отримати було

б приємніше. А не хочеться думати, щоб Ви відмовились помогти нашій бібліотеці, надто як я вже знаю з факту Вашу прихильність до нашої «Просвіти». Добре було б якнайскоріше повести всякі просвітні заходи, бо тепер мало хто і мало що сподівається довгого віку, то треба екстенсивність інтенсивністю надолужати...

90. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

6 лютого 1907 р. Київ 24/1 1907

Люба мамочко!

Не писала тобі, бо сором мені було листа посилати без давно обіцяного перекладу, а тим часом усякий клопіт не давав мені відновити чи попросту насвіжо записати сеї речі. Тепер сей переклад вийшов у мене ближчим до тексту, ніж той російський, що увійшов колись у статтю, та й ніж той український, що загубився. Я тепер краще знаю метрику італьянську, ніж тоді, і через те змогла передати далеко точніше розмір сього вірша, можу навіть сказати, що передала його зовсім т о ч -н о. Остатня строфа може бути виражена ще й так: «Де ж край того страждання?» Або: «Коли ж кінець страждання?», виберіть з трьох варіантів, котрий більше до сподоби.

Квітчина адреса: м. Иванков Радомышльского уезда Киевской губернии. 28—29 января Квітка буде в Києві на виборах, але недовго пробуде, то, може, все-таки гонорар йому краще послати в Іванків. Рецензія його справді нічого собі; він виражав замір писати подібні рецензії періодично — воно, може б, і добре було.

Ну, ти вже знаєш про ту халепу, що звідкись було взялася на нас. Якась чисто божевільна історія:.натаскати людей, не раз хворих і старих, по участках і, пе спитавши навіть нічогісінько, відпустити во-свояси,— кому й нащо потрібно, щоб люди сі одну ніч не ночували дома? Нам з Лілею ще сяк-так було: камера більш-менш чиста і товариство не уголовне, та ще Грінченко, що був нашим vis a vis1 по камері, поділився з нами присланою йому з дому стравою (дав пляшку гарячого молока і дві котлети), то, значить, ми й без сніданку не зостались. Най-

гірше було дядині, бо її затаскали аж в Лук’янівський участок (ми були в Либедському), де взагалі дуже погано, та й при її здоров’ї та настрої се все дуже непідходяща річ. Прикро було теж Модестові Филиповичу, бо в жінки його саме було воспаленіє легких, та й сам він тільки що перед тим перебув тяжку інфлуенцу. Ну, все ж таки нікому не трапилось великого лиха, і то добре. Тільки що приходила п. Романова і просила мене довідатись, чи ти отримала її твори, послані до «Рідного краю» і до «Зірки», та чи підуть вони до друку.

Хотілось би мені поїхати