Читати книгу - "Весняні ігри в осінніх садах"

Мені хотілося впасти Лесі на груди і розплакатися, як малому збитошному хлопчакові, який вирішив нарешті розкаятися у всіх своїх витівках, і обіцяти виправитися, запевнити у своїх щирих почуттях і, сьорбаючи носом, нарешті видушити із себе: «Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною». Зрештою, я так і вчинив, я впав їй на груди, але вона не дала мені ані розплакатися, ані розкаятися, ані зробити пропозицію, вона пригорнула мене і віддалася

з якимсь дивовижним запамороченням, мовби то була й не вона, а Мар’яна, роль якої вона вирішила зіграти, або, можливо, вона уявила себе напередодні самогубства, бо ми кохалися так, ніби востаннє, довго і терпляче, ми кохалися, катуляючись у траві і вишіптуючи слова, яких ніколи раніше не проказували, і Леся — Леся!!! — мені говорила слова брутальні і хтиві, Леся, з вуст якої ще не злетіло жодне нецензурне слово, Леся казала мені: виїби мене, виїби мене, виїби мене... і запитувала: що ти робиш зі мною? — і я відповідав: я їбу тебе... я їбу тебе... я їбу тебе... а вона: їби мене, їби мене, їби мене... Вона проказувала це так, що мені не хотілося кінчати, мені хотілося їбати її безконечно, безкрайньо, безмежно, захлинаючись повітрям, темрявою, запахом трав, ми мокрі були від поту, ми липнули одне до одного, і тіла наші ляскали, відлипаючи, і острів гойдався, і верби підскакували, і хвилі билися в берег, бризкаючи слиною, лускою і чайками, а рівно опівночі я виконав прохання Марти й відчув, як від цього находить на мене якесь неймовірне прояснення, тверда упевненість, що днями все вирішиться, усе вляжеться і я розпочну нове життя. Але човен з Грицьком так і не виплив з туману.

/

САМОГУБСТВО ЗАКОХАНИХ НА ОСТРОВІ НЕБЕСНИХ МЕРЕЖ

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИМ

1

Мої зустрічі з Мар’яною відбувалися тільки в місті. Ми гуляли, сиділи на лавках і не заходили до кнайп, замкнутий простір, здавалося, її дратував, і в ті рідкісні випадки, коли мені таки вдавалося її затягнути до каварні, ми перебували там не більше як півгодини, а коли нам хотілося випити, то пили вино з пляшки на лавці. Якось вона поцікавилась:

— А чому б вам не запросити мене до себе додому?

Я подумав, що вона жартує або бере на понт, просто аби покепкувати, бо досі, коли я намагався її заманити до хати, тільки відмахувалася: ой, це так далеко! — а тому відповів якомога байдужішим тоном, вдаючи, наче ця пропозиція мене зовсім не захопила:

— Я ж мешкаю так далеко, аж у Винниках. Я не певен, чи ти отримаєш велике задоволення, помандрувавши туди.

— Мушу ж я колись побачити, як живе герой моїх дівочих снів.

— Перестань кривлятися.

— А я не кривляюся. Ви справді мені кілька разів снилися, до того ж переважно тоді, коли ми ще не були знайомі.

— І яким я був у снах?

— Зануда.

— Тобто майже такий, як у житті?

— Тепер кривляєтесь ви. У снах ви як несподівано з’являлися, так само несподівано і щезали, нічого не пояснивши, і тоді я вас шукала, але намарне. Що б це могло означати?

— Я не розуміюсь на снах і не надаю їм особливої ваги.

— Одного разу мені приснилося, що ви мене везете в Америку, але, коли ми сходимо з літака, я вже вас не бачу, натомість мене обступили якісь люди... під'їжджає авто і забирає мене... я опиняюся у лікарні, і там я вас бачу знову вже в зе леному одязі... і всі лікарі в зеленому... світло-зеленому... вони спрямовують на мене яскраве світло, і я прокидаюсь... але прокидаюся у сні, продовжуючи спати, і тоді мене охоплює страх, бо насправді я прокинутися не можу, я скрикую, зриваюся і тоді нарешті прокидаюся... і мене заливають сльози, що все це був тільки сон...

— Що ж там, у тому сні було такого, за чим ти могла плакати?

— Не знаю... інколи так буває, що сон розчулить, і в перші хвилини після пробудження тебе огортає лагідний смуток, а потім усе минає... потім уже й не згадуєш те, що наснилося. .. Хіба з вами таке не було?

— Було. Я навіть якийсь час клав біля ліжка папір і олівець, бо в снах я бачив чудові сюжети для творів, але коли я їх уночі записував, то вранці виявлялося, що це абсолютне безглуздя, і тоді я перестав класти біля ліжка папір

і олівець.

— А я записую сни. Звичайно, не всі, а лише найцікавіші. У мене вже їх назбиралося кілька сотень. Недавно мені наснилося, що я комаха... яка саме, не скажу, але з барвистими крилами... літаю собі над квітучим лугом — сонце, медом пахне, аж дух забиває, а я пурхаю з квітки на квітку, тішуся... потім, коли прокинулася, то розплакалася... мені так шкода стало, що я не безтурботна комашка...

— Так ніби в тебе життя складається із самих турбот.

Вона зиркнула на мене з деяким роздратуванням, мовби

я її чимось образив, засумнівавшись, що вона може мати якісь проблеми, і тоді мене вперше навідала думка, що не все так гладко в її житті, як це виглядає на перший погляд, щось є, що її турбує і від чого вона б радо заховалася, вибравши долю безтурботної комашки.

— Я приїду до вас... — Вона хвильку подумала і додала: — Завтра... пополудні...

2

Перед першою гостиною будь-якої панни мене завше охоплювало нестримне бажання справити на неї позитивне враження, яке виливалося у гарячкове прибирання і затирання слідів попередніх візитів. Я бігав з пилосмоком, тріпав, згрібав папери, піднімав з підлоги книги і розставляв на поличках, мив посуд на кухні, викидав порожні пляшки у смітник, шукав місце для безлічі різноманітних предметів, ховав або знищував милі дрібнички, які забула в мене інша панна, але все одно