Читати книгу - "У черзі за святою водою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Таке ж неспокійне життя, як і вдома. Немає часу на прозу. Тому й пишу переважно тільки вірші.
Вірші Дашнияма в англійських перекладах справили на мене враження. Вони абсолютно не узгоджуються ні з його радянським минулим (навчання в Москві, письменницькі конференції, робота в Комітеті зовнішньої торгівлі), ні з його пострадянським життям (активна участь у політиці, робота ректором навчального закладу). В його віршах абсолютно немає метушні, у них — стукіт копит та безкрайній степ, який, на відміну від степів в інших кутках планети, просто не має обрію.
До Сполучених Штатів заборонено ввозити харчові продукти, але Дашниям примудрився привезти монгольської в’яленої ковбаси, якою частує мене. Надзвичайно смачний продукт, особливо на тлі абсолютно нестравних американських ковбас.
— Воїни Чингізхана везли в’ялене м’ясо під сідлами своїх коней. Займає мало місця, але дуже допомагає у тяжкій дорозі. Це — одна з причин, чого та армія спромоглася пройти величезний переможний шлях, завоювати такі великі території. Я пишаюся, що і в мені тече кров Чингізхана.
Крістофер МеріллБагато справ залежать від особистостей. Так воно в усьому світі, у США так само. Одну з провідних програм для письменників, Міжнародну письменницьку програму в Університеті штату Айова, заснував 1967 року американський письменник і педагог Поль Енгл. Він і керував нею до своєї смерті в 1990 році. Потім програма занепала. Один рік її навіть і взагалі не було. Та в 2000 році її очолив Крістофер Мерілл, відомий в інтелектуальних колах Сполучених Штатів літератор. І програма здобула нове дихання, нові виміри, новий політ.
Кріс Мерілл навчався в Колумбійському університеті, де його викладачем поезії був Йосип Бродський. Кріс згадує, як Бродський примушував своїх студентів учити напам’ять величезні уривки з Одена, Мілоша, Кавафіса. (До речі, як розповів Кріс, навіть Бродський не знайшов собі доброго перекладача у США, англійські версії його поезій не справляють великого враження. В Америці він відомий своїми блискучими есеями). Кріс Мерілл — автор численних збірок поезії, а його перші поезії відобразили його футбольний досвід. Кріс — літературний критик, військовий кореспондент. Був незалежним журналістом на Балканах, про що написав дві книжки, другу з яких названо рядком із поезії Томаша Шалмуна «Залишаються тільки гвіздки». Остання книжка Мерілла «Захований Бог» передає досвід людини, яка після жахіть балканських воєн була змушена шукати новий сенс буття і здійснила кілька паломництв на гору Афон. Зараз читає курс сучасної світової літератури в Університеті штату Айова і керує Міжнародною письменницькою програмою.
Кріс відвідав Україну в рамках спікерської програми посольства США в Україні. Дорогою з Києва на Острог ми поговорили з ним про місце письменника у Сполучених Штатах, про міжнародне братство письменників, про можливості маловідомих культур пробитися на світову інтелектуальну арену. Те, що Кріс розповідав мені на задньому сидінні авта, яке везло нас до Острога Варшавською трасою, було цікаво, не ординарно, поповнювало мої враження від поїздки до Сполучених Штатів.
Письменники у Сполучених Штатах не відіграють такої ролі публічних інтелектуалів, як в інших країнах, казав Кріс. Значно більшою мірою володарями дум є журналісти й політики. Ті видатні люди, котрі заклали шляхетні принципи, що й досі декларуються як засадничі у Сполучених Штатах, славились як великі інтелектуали. Гамільтон, Джефферсон, Медісон мали дуже потужний інтелект, були високоморальними і впливовими постатями. Але від середини ХІХ століття інтелект відійшов від центральних трибун Сполучених Штатів на марґінеси публічного життя. Те ж саме можна сказати і про письменників, чиє місце у Сполучених Штатах — десь на узбіччі. Так, у США немає цензури, і списки бестселерів очолюють автори, які відверто демонструють своє неприйняття політики чинного президента. Ніхто не обмежує свободи творчості у США, але мало хто сприймає творчих людей дуже серйозно... Американські комерційні письменники, яких знають усі, — не найкраще з нашої літератури. Джон Ґарднер, Роберт Стоун, Вільям Гес, Ґрейс Пелі, Пол Остер та інші значно більше заслуговують на світову славу. Вони не живуть літературною працею, здебільшого викладають в університетах на літературних факультетах, яких у Сполучених Штатах сьогодні вже понад чотириста.
Найперший факультет художньої творчості у США було засновано саме в Університеті штату Айова у 20-х роках минулого століття. Його створив письменник Поль Енґл, син місцевого торговця кіньми. Саме тоді було створено й Літературний інститут імені Горького в Москві, де навчалися не лише росіяни й народи СРСР, а й письменники з-за кордону. І Поль Енґл заснував Міжнародну письменницьку програму для іноземних письменників. Він бував у тих країнах, звідки приїздили письменники на Програму, він взагалі багато подорожував, а 1991 року помер у барі в одному з аеропортів. Добра смерть для поета, чи не так? Поль Енґл не просто заснував перший у США факультет літературної творчості, він дуже підняв статус письменника. Якщо не в усій Америці, то принаймні у штаті Айова. Не буде перебільшенням сказати, що Айова-сіті — літературна столиця Сполучених Штатів. Хоч Айова — це те, що завжди лишається десь там, унизу, це Мід Вест — Середній Захід, де літак не сідає по дорозі з Атлантики на Дикий Захід.
Під час зустрічей Крістофера Мерілла з українськими студентами нечисленних факультетів художньої творчості лунали запитання, кого з українських письменників або поетів знають найкраще. Наївна українська творча молодь не може й уявити, що навіть дуже освічені люди Сполучених Штатів ніколи нічого не чули про їхню улюблену Ліну Костенко. А коли їх переконують, що це саме так, відразу постають запитання: що робити, аби про нас усе-таки знали?
Кріс, який багато спілкується з письменниками з усього світу, добре знає цю проблему. Країн, про культуру
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У черзі за святою водою», після закриття браузера.