Читати книгу - "Вітер часу"

В Лондоні гарна сонячна погода, але місцями на траві лежить сніг. Мар’яна і Артурчик трохи хворіють. Мар’я заразилась у поліклініці, від неї захворів її син. Зранку Мар’я попросила Івана зварити їй глінтвейн, Саша для профілактики випив горілки і після цього вже не схотів їхати за памперсами для Артурчика. В «Сансбері» пішов Іван, купив памперси, молоко і яйця.

Він усе, що міг в Англії, зробив, можна було летіти у Київ. Але Мар’я умовила залишитись на день народження Єгора і святкування старого Нового року, тобто ще на три доби.

Після обіду усі відчули себе краще, Саша поїхав за продуктами, а Мар’я взялась готувати страви на день народження, Єгор і Толік їй допомагали. Після четвертої години подзвонив телефон, це прилетіла Ліда, вона вже пройшла прикордонний контроль і питала, що їй робити. Толік погодився забрати її з аеропорту і поїхав на своїй червоній спортивній машині, а Мар’я зателефонувала кумові, щоб приїхав під вечір.

За дві години повернувся Толік, він привіз Ліду.

– Я ее не узнал, – сказав він. – Видел ее десять лет назад. Смотри, какая выросла.

Ліда виявилась невисокою, доволі товстенькою дівчиною в чудернацькому вбранні – сірих штанях, які можна було б вважати робочими, якби не стрічки з такої ж матерії, що звисали від талії маже до підлоги і бовтались при кожному кроці. На голові вона мала строкате шотландське кепі, яке встигла купити в аеропорті. Її дуже звичайне повняве обличчя з невеликими очами, сіре коротке волосся на голові не викликали ніякої цікавості. Привітавшись з усіма, вона відразу кинулась до холодильника.

– Сейчас я тебя накормлю, – хотіла її притримати Мар’яна, – иди мой руки.

Але Ліда не звернула уваги на її слова, вихопила шматок ковбаси і побігла дивитись квартиру.

– Я здесь буду жить, – почулося із спальні Мар'ї і Саши.

Мар’я потиснула плечима.

– Не будешь ты там жить, – гукнула вона у відповідь. – Мы тебя отправим к куму, он вечером приедет.

– Плохо живете, – заключила Ліда, виходячи із спальні в коридор. – Квартира тесная, комнаты маленькие, негров в вашем районе полно.

– Иди в столовую, поешь немного.

– Включите телевизор, – наказала Ліда, – я без него не ем.

Єгор з неясною посмішкою включив телевізор.

– Ты уже окончила школу? – спитав він.

– Ты что, дебил? Мы теперь учимся одиннадцать лет. Я окончила десять классов, а мама сказала, что я поживу здесь у вас и поучусь дальше в Лондоне.

– А как у тебя с английским? – поцікавилась Мар’я.

– Все в порядке. Я немного отдохну и побегу по магазинам, папа мне сказал, что где-то рядом с вами есть классный рынок.

– Пойдем вместе, – запропонував Єгор, – я тебе все покажу.

– Ну, как тебе Лида? – подивилась на Івана сестра, коли діти пішли.

– Та мені що, питай у Єгора.

– Ему, мне кажется, не очень понравилась, посмотрим, как будет дальше.

Повернувся Саша з продуктами, накупив багато їжі і випивки, Толік і Іван притягли з машини вісім пакетів. Незабаром і кум з'явився з дружиною і дочкою. Дочка пішла гратися з Артурчиком, а кумова взялася допомагати Мар’яні.

Під вечір повернувся Єгор з Лідою, теж принесли декілька пакунків. Єгор відізвав убік Мар’ю.

– У тебя есть деньги? – тихо спитав він.

– А что?

– Дай мне шестьдесят фунтов, а то она у меня попросила, сказала, что отдаст, но я думаю, что нет.

– Это ж твоя гостья, – Мар’я невдоволено пішла за грошима.

Єгор поплівся за нею.

– Лида, иди помоги нам, – покликала кумова, – видишь, сколько продуктов.

– Я почти не ем, – відповіла Ліда, сідаючи навпроти телевізора.

– Тебя никто не просит есть, иди помоги хозяйкам, – не втримався Єгор.

Ліда подивилась на нього і мовчки пішла до кухні.

На вечерю ледве помістилися в їдальні. Єгор їв, стоячи у дверях, а Толік вийшов їсти на балкон. Саша налив усім випити, але Ліда, на подив Івана, відмовилась.

– Здесь девочки в твоем возрасте пьют будь здоров! – зауважив Толік. – Если здесь задержишся, они тебя научат не только пить, но и еще кое-чему.

Ліда промовчала.

– А у вас есть, где спать? – поцікавилась вона у кумової.

– Места достаточно, только ездить будешь в центр города на метро, потому что муж занят.

– А чем же он занят? – невдоволено спитала Ліда.

– Меня возит на массаж, я зарабатываю массажисткою.

– Вы что, на метро не можете ездить?

– Не могу, мы массажный стол возим.

– Ты не капризничай, – зауважив Саша, – а то завтра уже в Москве будешь.

Ліда замовкла. Саші вона боялась, він її ще в Москві ганяв малою, коли вона гасала у під'їзді.

Наступного дня прокинулись пізно, Мар’я залишилась вдома, а Саша поїхав до кума,