Читати книгу - "Атлантида"

давні, — відповів Джек. — Більшість наскельних зображень були створені не одночасно, а впродовж тривалого періоду. Але навіть найпізніші з них, ті, що з’явилися наприкінці льодовикового періоду, нараховують у своїй історії принаймні дванадцять тисячоліть. Відтак, між їхнім створенням та кінцем Атлантиди минуло більше п’яти тисяч років.

— Для атлантів це була така сама сива давнина, як для нас бронзовий вік, — промовила Катя.

— У ранніх суспільствах мистецтво зазвичай плекалося лише тоді, коли воно мало релігійну чи культурну значущість, — повідомив Джек. — До цього місця всі стіни коридорів були відполіровані, але цю печеру мешканці Атлантиди свідомо зберегли в первісному вигляді. Ці рисунки вшановувано як зображення предків.

Він підплив до стіни й обережно, щоб не пошкодити зображення водою, оглянув величезний круп мамонта.

— Я знав, що Атлантида підготувала для нас чимало неймовірних сюрпризів, — сказав він. — Але я навіть гадки не мав, що знайду перший незаперечний доказ зв’язку між віруваннями перших Homo Sapiens та наших предків із неоліту. Отже, культ бика з’явився майже з початком світу. — Він обережно відштовхнувся від стіни, досі не зводячи очей з гігантського зображення мамонта. — Це найдавніші мистецькі твори у світі.

Вони вже перебували десь у тридцятьох метрах від входу, і приблизно така сама відстань відділяла їх від протилежного кінця галереї. Над ними, ніби величезний храм, височіла скеля із застиглого потоку лави. Фігури зубрів відступали у темряву, змінюючись зображеннями інших тварин. Подекуди малюнки були розташовані так щільно, що в дослідників виникало відчуття, наче на них наступало ціле стадо звірів.

— У Ласко було знайдено шість тисяч малюнків і дванадцять тисяч витравлених зображень, — сказав Джек. — Тут їх принаймні втричі більше. Це буде справжня сенсація! Ми наче опинилися в доісторичному Дуврі.

Вони з Катею настільки захопилися розгляданням дивовижних зображень перед собою, що й не подумали глянути на протилежну стіну печери. Лише Костас, який уже встиг порадитися зі своїм комп’ютером, відірвав їх від цього заняття.

— Подивіться вперед, — стривожено сказав він.

Кінець галереї був уже менш ніж у тридцятьох метрах від них. Коли ліхтарі освітили останню стіну, вченим здалося, що на ній жодних рисунків немає, а поверхня рівна й відполірована. Утім, щось тут таки було викарбуване. Велетенське зображення тяглося принаймні на п’ятнадцять метрів, укриваючи цілу стіну.

До променів Каті та Джека приєднався ліхтар Костаса, і дослідникам нарешті вдалося побачити все зображення відразу.

— Це хижий птах! — вигукнула Катя.

— Бог-орел, що розпростав крила, — тихо промовив Джек.

Як і зображення жертовного бика у проході, це був барельєф, дуже схожий на зображення імперських орлів Месопотамії чи Риму. Шия птаха була вивернута праворуч, а око над гострим загнутим дзьобом гордовито дивилося в темряву. Крила були спрямовані не назовні, а до кутків печери, і пазурі майже торкалися підлоги: здавалося, птах за мить схопить свою жертву.

— Це зображення створене пізніше, ніж рисунки, — сказав Джек. — Мисливці епохи палеоліту не мали інструментів, потрібних для обробки базальту. Мабуть, орел — сучасник бика, й обидва належать до неоліту.

Коли промені перетнулися на страхітливих пазурях, учені помітили, що орел нависав над низкою темних входів, розташованих унизу стіни. Разом їх було чотири: два під кінчиками крил і два під пазуристими лапами.

— Схоже, нам знов доведеться обирати один із варіантів, — зауважив Джек.

Дослідники подивилися, чи немає на стіні якихось підказок: на цій глибині їхній час спливав надто швидко, щоб можна було спокійно перевіряти всі проходи. Вони полишили субмарину майже півгодини тому. Оглянувши стіну біля проходів, учені зупинилися на роздоріжжі.

— Вони абсолютно однакові, — з нотками відчаю в голосі промовила Катя. — Нам знову доведеться покластися на удачу.

— Хвилинку.

Костас уважно вдивлявся в зображення величезного орла, кінчики крил якого майже розчинялися в темряві печери.

— Я вже десь бачив ці обриси, — сказав він.

Джек і Катя поглянули туди, куди показував грек, і жінка різко вдихнула повітря:

— Це ж символ Атлантиди!

— Так, плечі і крила являють собою центральну літеру «Н»! — радісно промовив Костас. — Лапи — це нижня поперечина. Отже, символ Атлантиди — це орел, що розпростав крила!

Джек швидко витяг диск і знову показав своїм товаришам прямокутну фігуру, зображену в центрі й уже так добре їм знайому. Але досі, як виявилося, вони не розуміли прихованого сенсу цього символу.

— Можливо, це те саме, що єгипетський символ «анкх», — сказала Катя. — Ієрогліф, що зображує хрест із петлею над ним та означає життєву силу.

— Коли я побачив у проході зображення жертовного бика, то ще тоді подумав, що символ Атлантиди — це не просто ключ, це також набір чисел, — розмірковував Костас. — Можливо, це подвійний код, у якому горизонтальні та вертикальні риски означають відповідно нулі та одиниці, або ж обчислювальна система, пов’язана із сонячним і місячним циклами. Священний орел — абстракція, яку можна легко закодувати в набір прямих ліній. Але навіть у такому разі…

— Можливо, це зображення несе  в собі якусь інформацію, — перервав друга Джек.

— Мапу!

Джек наблизився до Каті:

— Ти можеш згадати переклад тексту з фестського диска, зроблений Діленом?

Жінка швидко зняла з плеча свій кишеньковий комп’ютер у водостійкому чохлі. За кілька секунд на екрані почав прокручуватися текст:

«Під знаком бика лежить розпростертий бог-орел. Біля його хвоста розташована золотомура Атлантида, великий золотий вхід до цитаделі. Кінчики його крил торкаються місць, де сходить і заходить сонце. Біля сходу сонця лежить гора з вогню й металу. Там розташована зала верховних жерців…»

— Поки що цього досить. — Джек повернувся до Костаса. — Що скажеш?

Костас відразу зрозумів, що спало на думку його приятелеві, та вже дивився на компас.

— Якщо взяти до уваги ймовірні магнітні властивості скелі, то я б сказав, що ця стіна пролягає точно із заходу на схід.

— Добре, — сказав Джек і помовчав, збираючи докупи думки. — «Знак бика» — це вулкан, його подвійна вершина. «Розпростертий бог-орел» — це зображення в нас над головами, причому його крила розташовані на лінії схід-захід. «Зала верховних жерців» лежить на сході. Отже, нам потрібен східний прохід, той, що під кінчиком лівого крила.

Костас кивнув, не зводячи очей із символу.

— Але це ще не все, — промовив він і взяв диск із рук Джека. — Уявімо собі, що це мапа, але не масштабне зображення, а схема на кшталт плану метро. Вертикальна лінія, що відповідає лапам орла — це прохід, який веде від дверей у скелі. Ці дві риски, що відходять від середини лап, — глухий кут за настінним барельєфом бика. Наразі ми знаходимося в центрі символу, в точці, звідки відходять крила.

— Отже, проходи перед