Читати книгу - "Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Віка.
- Куди ти зібралася? - Запитала мене Сабіна коли стрілки годинника наблизилися до 17 години.
Сьогодні неділя, а отже день “че”, зустріч з Леоном, якої понад усе хочеться уникнути.
- Ще не знаю, але хочу десь пересидіти коли припхається Леон. - Пробубоніла вдягаючись.
- То ти не підеш з ним на побачення? - Здивувалася подружка.
- Звичайно ні!
- Тому що в нього вже є подружка? - Продовжувала розпитувати дівчина.
- І це теж! Хоча за Шимон переймаюсь найменше! - Відповіла й почала збирати волосся, заплітаючи у косу.
- Мені можна з тобою?
- Чому ні! Звичайно! Буду лише рада.
Сабіна задоволено підскочила і кинулася прожогом одягатися.
- Може в кіно? - Спитала вона, на ходу наносячи мейк.
- Давай! І попкорну багато-багато!
- М-м, звучить чудово! - Погодилася сусідка по кімнаті і ми як ті дві молоді та прудкі лані тихенько крадучись навшпиньки, наче від тигра, попрямували довгим коридором до виходу.
- Може через інші двері? - Запропонувала Сабіна, явно вжившись у роль малої злодюжки.
- А ти знаєш як вибратися звідси по іншому? - Зупинилися за рогом, визираючи огледілися.
- Так! Тут недалеко! - Кивнула вона й потягнула мене за руку в іншому напрямку. - Уявляю “табло” Леона коли нікого не застане!
- Бачу тобі він теж не дуже до вподоби! - Посміхнулася.
- Не люблю самовпевнених, зухвалих та зарозумілих.
Ми вислизнули на подвір’я.
Дякуючи передчуттю Сабіни, не потрапили на очі Леону. Чи навмисне, щоб я не встигла нікуди втекти, чи може мав у гуртожитку якісь справи, але його постать мелькнула в далечині саме в той момент, як ми скоренько бігли до найближчої зупинки транспорту.
- То був Леон? - Запитала Сабіна, переводячи подих. - Давно я так не бігала.
- Ти теж його побачила? Отже дійсно він! Не могли ж ми вдвох помилитися. Цікаво! Навмисно приперся на годину раніше?
- Не думаю, що Леон щось забув у гуртожитку. Такі як він чи Шимон знімають житло. В мене на курсі дівчата між собою говорили, що він з Шимон зустрічається вже майже рік. Їх батьки товаришують. І подейкують, що вона навіть сюди вступила, щоб бути поближче до нього.
Як складно бути підлітком коли в тебе є статки. Чомусь пригадався Марк і схожа історія. От тільки ставати дівчиною для розваг тоді не дуже то хотілося, а зараз так точно.
Зате кінотеатр ідеальне місце де можна не лише перечекати, а ще й класно провести час, за переглядом цікавого фільма і до того ж поласувати попкорном.
Взяла з карамеллю, а Сабіна з смаком сиру. Вмостилися зручно й дочекалися доки вимкнуть світло в залі. Все! Можна розслабитися.
Коли фільм закінчився і ми повернулися, то на мою радість Леон вже зник. Не царська справа чекати когось, а особливо впадати за дівчиною та ще й першокурсницею.
Як би мені не хотілося, щоб вихідні продовжувалися безкінечно, але ранок понеділка все ж настав. Якщо чесно, то майже не спала, а коли все ж таки провалювалася в сон то бачила кошмари. Як же ж хочеться, щоб про вечірку всі забули.
Ще й Сабіна навчається на іншому факультеті. Тож поснідали й розбрелися в різні боки аж до вечора.
І щойно підійшла ближче до головного корпусу, відчула, що нічогісінько про кляте парі ніхто не забув.
Ви бачили фільм “Любовний напій №9”? Той момент коли жінка скуштувала його не розбавленим… Як всі чоловікі йшли за нею, збрідаючись з різних вулиць, кидаючи роботу, перетворюючись в один величезний натовп… І всі вони, як один прагнули заволодіти нею…От зараз відчуваю себе головною героїнею, але це не фільм і не казка, а справжній жах.
- Привіт, Вік! Повечеряєш сьогодні зі мною?…
- Привіт! Хочеш покатаю?…
- Привіт, а які квіти ти любиш?...
- Вікі, що робиш сьогодні увечері?...
Збожеволіти! Все, що зараз хочеться - прокинутися. Вщипнути себе, зрозуміти, що це сон, перевернутися на інший бік і знову заснути.
- Ось ти де! - Вигукнув Юліан, і вони з Янушем підхопили мене за лікті, майже прикриваючи своїми тілами від назойливих та липких поглядів, запхали всередину будівлі.
Не знаю з якою метою вони це зробили, але я їм вдячна. Принаймні в суботу вони поводилися зі мною досить пристойно.
- Я сиджу з тобою! - Вигукнув хлопець і поклав свій рюкзак на мій стіл.
Щож! Досить сміливо! Та батьки вчили мене бути ввічливою з тими хто прихрдить на допомогу в важкі часи. Тому, нехай, якщо йому так вже хочеться посидіти поряд. Мовчазний Януш теж виявився не проти, навіть вийшов кудись поговорити по телефону.
Щойно ми сіли і я встигла дістати зошит для уроку, як в аудиторію впурхнула наче на мітлі зла як чіп Шимон. Ніколи не думала, що відьми бувають рожевими наче цукерка чупа-чупс.
- Пішов геть, як тебе там! - Прошипіла вона Юліану.
- З якого це дива? - Запитав невдоволено.
- Ось з такого! - вона щось потицяла в своєму смартфоні і простягнула йому. Бідолаха одразу зблід.
- Вибач! - Прошепотів самими губами й вийшов з аудиторії.
- Послухай, сучко! - Почала вона зухвало, коли ми опинилися майже удвох. Анела, яка залишилася “чергувати” на вході не рахується. - Не знаю, що ти там собі нафантазувала щодо Леона, але він мій!
Іскри з очей так і сипле, дивно, що нічого не загорілося.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова», після закриття браузера.