Читати книгу - "Знайомство у клубі, а після несподівана вагітність, Ганна Корт"

- Гришко наш! Юлю чуєш? А цей тест просто формальність. Якими б не були його результати він наш син, — заявив мені серйозним тоном Антон щойно поклав слухавку. 

Новина про готовий тест ДНК змусила мене відчути тривогу. Думаю що будь-кому на моєму місці в такий момент стане трохи страшно. Дорогою до клініки ми обоє мовчали. Всі струни в мені натяглися. Я бачила й те що Антон теж був напруженим і нервовим. Таємно я цьому раділа. Хоч здавалося що не було б чому. Коли ми вийшли з машини чоловік міцно взяв мене за руку.
- Все буде добре! - він подивився мені в очі, а потім ми пішли до рецепції де на нас уже чекали. 

Гришка ми на годинку залишили в сусідки хороша жінка якій ми довіряємо. І в якої залишаємо сина в крайньому разі. Все ж у людини є своє життя. 
- Ось прошу ваші результати. Розпишіться, будь ласка, ось тут і тут — просила нас молода дівчина на рецепції.

Поставивши підпис ми взяли конверт і пішли на двір. У мене затряслися руки. Антон стояв та задумано дивився на конверт  який тримав у руках.

- Може відкриймо в дома? - з надією у голосі запитав у мене. Я тихо кивнула.

- Мені страшно його відкривати,  — на видиху дорогою зізнався Антон.

Я поглянула на чоловіка й легко всміхнулася. Долонею легко торкнулася його руки та тихо й ніжно проказала.
- Мені теж. Хоч я його і народила, — легка усмішка торкнулася вуст чоловіка й він охопивши мою руку своєю поцілував її легко й невагомо. Маленький безневинний жест який сказав мені більше ніж слова. Ми разом!

- Дякую Марино що посиділа з ним, З мене шоколадка! - підморгуючи сказала я сусідці. 

- Дві! - усміхнувшись відповіла вона й попрощавшись зачинила двері.

З сусідкою в нас у справді гарні відносини хороша жінка на десять років від мене старша. Ми, бувало якось попивали з нею каву в мене в гостях та обговорювали різні дрібнички.  Жінка живе сама дітей не має чоловік помер ось уже як два роки. З себе приваблива розумна та цікава особистість таких не часто зустрінеш.
Антон уже чекав на мене вдома з конвертом у руках. Я підійшла до нього з Гришком на руках й кивком голови сказала "відкривай".  У чоловіка помітно тряслися руки. Нарешті упоравшись із конвертом чоловік почав вчитуватися у зміст написаного. Його обличчя не виказувало якихось емоцій це змушувало мене хвилюватися. Нічого не кажучи Антон підходить цілує мене в лоб і при обіймаючи говорить біля вуха.

- Він наш на 99, і, 9 відсотків наш з тобою син. Перший тест був помилковим.

Я усміхаюся й на очі навертаються сльози з грудей упав камінь. Дивлюся на сина й плачу сміючись.

- Інакше ж і бути не могло? - ставлю риторичне запитання.

Гришко дивиться на нас своїми оченятами й не розуміє що коїться. Ця історія залишиться для нього таємницею. Він підросте й стане більше схожим на нас з Антоном зовні й в середні. При тому матиме щось своє та унікальне. А головне не  знатиме що його батьки дурні й повірили у те що він не їх син.  

Прийшов час вкладати сина спати. Поки я цим займалася Антон приготував нам вечерю. Хоч в обох і не було апетиту як потім з'ясувалося. Ми стояли біля вікна й дивилися на місто що все більше загорялося ліхтарями. Антон стояв позаду мене й обіймав зі спини. Ми мовчали. Просто слухали тишу. Від чоловіка пахло гелем для душу з ароматом  чогось цитрусового. Незвичним для нього, але приємний. Губи чоловіка торкнулися мого плеча. Я відчула на шкірі вологий поцілунок й гаряче повітря. На обличчі з'явилася широка усмішка. Я ще більше розслабилася в руках чоловіка настільки що він фактично тримав мене аби я  не впала.

- Що робитимемо з мамою? - запитала я раптово. Не найкращий час, але я мусила поставити це питання.

- А що ти скажеш? - запитує в мене Антон.

- Я тут до чого? Твоя мама ти й вирішуй. Мені ситуація звісно неприємна, але все ж вона твоя мама. 

- Я не знаю Юль. Мені теж не до вподоби її вчинок, — зізнається мені чоловік.

Я обернулася в  його руках так аби ми були обличчям одне до одного. Антон легким рухом заправив прядку волосся мені за вухо задумано  слідкуючи за своїм рухом.

- Давай завтра з нею поговоримо, а там побачимо що буде? - запитую у ньо торкнувшись щоки й пальцем її погладжуючи.

- Ти колись зможеш їй пробачити?  - питає в мене.

- А ти? - кидаю зустрічне питання.

Він нічого не відповідає, а лише шумно вдихає повітря. Я легко цілую його губи на кілька секунд завмираючи.

- Давай зараз не будемо думати про це. Знаю що сама почала, але не варто.

- І справді не варто зараз про це.

Антон тягнеться до моїх губ і я закриваю очі. Всередині все починає тремтіти від його дотиків. Одна рука міцно тримає за талію, а інша лежить на щоці. Мої руки на його плечах. Несподівано чоловік підхоплює мене під сідниці і я від не сподіванки обвиваю його талію ногами. З грудей виривається тихий сміх і зойк. Не припиняючи цілувати у губи Антон несе мене у спальню де обережно кладе на ліжко і нависає наді мною.

- Якщо ти не готова я зупинюсь, але скажи про це зараз доки не пізно, — говорить в сантиметрі від мого обличчя.

- Якщо ти зупинишся я тебе приб'ю, — серйозно заявляю дивлячись у його блакитні потемнілі від бажання очі.

Обличчя чоловіка торкається хижа посмішка, а після його губи з усією силою впиваються в мої. Лиш на секунду вони віддаляються аби сказати.

- Я шалено скучив за тобою!

І я теж — додаю подумки.