Читати книгу - "Нічний черговий"

Фабіан благородно запропонував внести в угоду пункт, який гарантував мені право забрати свої сімдесят тисяч доларів ще до кінця цього року, якщо в мене виникне таке бажання. Ми побували також у приватному банку, де Фабіан уже мав рахунок, вписали в нього моє ім'я, і тепер жоден з нас не міг взяти звідти гроші без згоди партнера.

Нарешті, ми ще поклали по п'ять тисяч доларів для кожного на звичайну чекову книжку в Швейцарському державному банку. Фабіан назвав цей рахунок «грошима на розваги й подорожі».

Якби хтось із нас двох загинув, усі фінанси фірми й рахунок у банку перейшли б у володіння живого компаньйона.

— Це звучить жахливо,— сказав Фабіан, коли я прочитав цей пункт,— але в такій справі, як наша, ми не можемо бути перебірливими. Якщо у вас, Дугласе, виникли якісь погані передчуття, дозвольте нагадати вам, що я набагато старший за вас, і, напевно, першим вийду з гри.

— Я вас розумію, цей пункт тут не зайвий.— Це все, що я йому сказав. Тим часом, читаючи це місце в документі, я подумав, чи не збирається він скинути мене зі скелі або насипати отрути в мій суп.

— Тепер ви вдоволені? — спитав мене Фабіан. Ми саме обходили велику калюжу.— Почуваєте себе в безпеці від несподіванок?

— Від усього,— сказав я,— крім вашого оптимізму.

Шість днів ми провели під похмурим, сірим небом Цюріха, і за ці шість днів він устиг двічі злітати в Париж, купити ще на двадцять тисяч доларів золота, поштовхатися на біржі і придбати три літографії нікому не відомого художника-абстракціоніста, який, за словами Фабіана, через два роки гримітиме на весь світ. Він сказав мені, що не любить, коли гроші лежать без діла.

Фабіан обговорював зі мною всі наші справи і терпляче пояснював мені механізм грошового ринку, коливання цін на якому були такі безладні, що протягом кількох годин можна було або вхопити фортуну за хвіст, або втратити її прихильність. Поки що нам щастило неймовірно. Я чесно намагався зрозуміти смисл загадкових для мене операцій, але щоразу, коли Фабіан питав про мою думку, просто надавав йому право вирішувати самому. Мені було соромно за свою безпорадність, я почував себе хлопчиськом, нездатним відповісти вчителю математики на запитання, зрозуміле решті однокласників. Усе це мені здавалося таким складним і небезпечним, що я почав сумніватися, чи здатний у свої тридцять три роки жити в тому самому світі, що й Майлз Фабіан.

На кінець цюріхського тижня я просто не знав, скільки ще часу витримуватимуть усе це нерви, що вже примушували мої долоні щоранку вкриватися холодним потом.

Зате Фабіана, здається, ніщо не обходило. Чим більше він ризикував, тим спокійнішим ставав. Тим часом мене спостигла ще одна прикрість. Уперше з часів мого дитинства я став скаржитись на шлунок. Ковтаючи по кілька разів на день мінеральну воду Алька-Зельцер, я намагався переконати себе, що причиною розладу травлення були не нерви, а надмірне харчування і вина, які ми споживали двічі на день у кращих ресторанах міста. Щоправда, Фабіан, Лілі та її сестра Юніс ні на що не жалілися, навіть після розкішного обіду в «Кроненгалле», гельветському пам'ятникові здоровій їжі й бездоганному швейцарському травленню, де ми їли копчену форель, сідло оленя з горобцями у брусничному соусі, а запивали пляшкою «Егля» й бургундським. На десерт нам принесли скибочки пастушого сиру й шоколадне суфле.

Мене стала непокоїти моя вага, штани не сходилися на поясі. Тим часом Лілі анітрохи не змінилася, була така сама струнка і зманіжена, хоча їла не менше за мене чи Фабіана. Невеличка, кругловида Юніс теж залишилася такою, як була. А Фабіан навіть якимсь дивом схуд, і мав тепер набагато кращий вигляд, так ніби несподівана ін'єкція з моїх сімдесяти тисяч доларів рішуче вплинула на обмін речовин у його організмі. Хоч би як багато він їв і пив, його очі завжди лишалися ясними, на обличчі грав здоровий рум'янець, хода була пружною, їжакуваті вуса надавали обличчю мужнього вигляду. Мабуть, так повинні виглядати бойові генерали, коли після довгої мирної перерви вони очолюють армії, готові до важкої кривавої битви. Дивлячись на нього, я мав похмуре передчуття, що, бувши рядовим в одній лаві з Фабіаном, я якимсь чином приречений страждати за нас обох.

Щодо Юніс, то виявилося, що ця гарненька дівчина має милий кирпатий носик, виразні блакитні очі, свіже квітуче личко, вкрите весняною гірською засмагою і дуже симпатичним ластовиннячком, а її стан більше пасував би до часів королеви Вікторії, аніж до сімдесятих років двадцятого століття. Говорила вона тихо, ніби вагаючись, і ця її манера різко контрастувала з рішучою і владною говіркою її старшої сестри. Важко було, отже, повірити в те, що Лілі казала про розваги Юніс.

Скрізь, де ми з'являлися вчотирьох, наші супутниці незмінно викликали захоплення у чоловічого оточення, причому Юніс користувалася не меншою популярністю, аніж її імпозантна сестричка. За інших обставин я, безумовно, захопився б цією дівчиною, але напівсвідома Фабіанова цікавість і пильний погляд по-флорентійському холодних очей Лілі позбавляли мене можливості не лише висловити Юніс якусь пропозицію, а навіть і прийняти її, якби вона пролунала з вуст молодшої сестри Лілі. Я завжди вважав, що секс — річ дуже інтимна, якої не можна виносити на огляд громадськості, і міняти тепер свої переконання для мене було вже пізно. Тому ми з Юніс тільки й того, що обмінювалися на ніч невинними поцілунками в щоку. Жили ми на різних поверхах.

Я вислухав скарги обох жінок на Цюріх з почуттям задоволення. Вони казали, що натомились від біганини по магазинах, що їм не подобається цей клімат і що вони не знають, куди подітися, поки ми з Фабіаном годинами розбалакуємо в готельному холі з якимись бізнесменами, маклерами, банкірами тощо. Я розумівся на всіх тих домовляннях не краще, ніж Юніс або Лілі, але терпів до кінця, зважаючи на прохання Фабіана і власне бажання бути в курсі всіх справ. Зрештою ми домовились, що сестри поїдуть у Гштад, де на них чекає яскраве сонечко, сліпучий білий сніг і весела компанія. А ми з Фабіаном, як тільки дозволять справи, приєднаємося до них, а потім разом рушимо до Італії. Фабіан дав їм на витрати дві тисячі доларів — у швейцарських франках — з нашого розважального рахунку, приголомшивши мене цією сумою. Для людини, що веде, зрештою, доволі ризиковане, без сталого забезпечення життя, це були занадто аристократичні замашки.