Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

— Це якась надто тривіальна можливість, — сказав він. — Може, твої давні друзі й вчинили б так. А нові мають більше ресурсів і меншу схильність до онанізму. Повторюю. Та особа у церкві — жінка. Вона. І має всі органи й властивості жіночої статі.

Він зловісно посміхнувся.

— Тебе ж завжди вабило до жінок, чи не так? Схоже, ця ситуація просто-таки створена для тебе.

Його веселість була настільки жвава й дитяча, що виявилася заразливою. Ми обидва розсміялися. Він — геть нестримно. Я — в цілковитому передчутті біди.

І тоді я прийняв рішення. Я встав і заявив уголос, що не маю бажання в будь-якій формі зв’язуватися з орендарем. Мій вибір — ухилитися від цієї справи й повернутися до будинку дона Хуана, а потім додому.

Дон Хуан сказав, що моє рішення його цілковито влаштовує, і ми попрямували назад до його будинку. Мої думки шалено галопували. Чи правильно я чиню? Чи тікаю від страху? Звісно, я миттєво обґрунтував своє рішення як правильне й невідворотне. Зрештою, запевняв я себе, я не зацікавлений у набутті майна, а приймати дарунки орендаря — це наче купувати нерухомість. А тоді сумнів і цікавість вразили мене. Скільки всього я міг би спитати в того, що кидає виклик смерті.

Моє серце почало гупати так сильно, що я відчував його биття в себе в шлунку. Гупання раптом перетворилося на голос посланця. Він порушив свою обіцянку не втручатися й сказав, що неймовірна сила пришвидшує моє серцебиття, аби затягнути мене назад до церкви. Іти до будинку дона Хуана означало для мене йти назустріч власній смерті.

Я зупинився і квапливо випалив дону Хуану слова посланця.

— Це правда? — спитав я.

— Боюся, що так, — сором’язливо зізнався він.

— Чому ви самі про це не сказали, доне Хуане? Збиралися дати мені померти, бо вважаєте мене боягузом? — спитав я, розлючений.

— Ти не мав померти ось так. Твоє енергетичне тіло володіє невичерпними ресурсами. І мені ніколи не спадало на думку вважати тебе боягузом. Я поважаю твоє рішення, і мені начхати на те, що їх мотивує. Ти в кінці свого шляху, зовсім як я. Тож будь справжнім нагвалем. Не соромся того, ким ти є. Якби ти був боягузом, гадаю, ти б помер від страху багато років тому. Але якщо надто боїшся зустріти того, що кидає виклик смерті, то краще помри, ніж постань перед ним. У цьому немає ганьби.

— Повернімося до церкви, — сказав я так спокійно, як міг.

— Ось тепер ми дійшли до суті справи! — вигукнув дон Хуан. — Але спочатку ходімо назад до парку, сядемо на лаву й уважно розглянемо твої варіанти. Ми можемо заощадити час — до того ж іще зарано для нашої справи.

Ми повернулися до парку, одразу знайшли незайняту лаву й сіли.

— Ти повинен зрозуміти: лише ти сам особисто можеш ухвалити рішення зустрітися чи не зустрітися з орендарем або ж прийняти чи відкинути його дари сили, — сказав дон Хуан. — Але своє рішення ти маєш виголосити жінці в церкві віч-на-віч і сам. Інакше все буде недійсним.

Дон Хуан сказав, що дари орендаря надзвичайні, але ціна за них величезна. І що особисто він цього не схвалював — ані дарів, ані ціни.

— Перш ніж ти приймеш остаточне рішення, — продовжив дон Хуан, — ти маєш дізнатися всі подробиці нашої взаємодії з тим магом.

— Я б волів більше про це не чути, доне Хуане, — почав благати я.

— Знати — твій обов’язок, — відрізав він. — Як іще ти збираєшся приймати рішення?

— А може, що менше я знатиму про орендаря, то краще для мене?

— Ні. Це не та справа, в якій можна ховатися, доки небезпека не мине. Це момент істини. Усе, що ти зробив і пережив у світі магів, привело тебе до цього. Я не хотів це тобі казати, бо знав, що твоє енергетичне тіло саме тобі підкаже, але уникнути цієї зустрічі неможливо. Навіть через смерть. Ти розумієш? — він струснув мене за плечі. — Розумієш? — повторив він.

Я розумів це так добре, що спитав, чи не міг би він змусити мене змінити рівень усвідомлення, аби полегшити мій страх і дискомфорт. І мало не вибухнув, почувши від нього «ні».

— Ти повинен зустріти того, що кидає виклик смерті, холоднокровно й максимально осмислено, — продовжував він. — А цього не зробиш через посередника.

Дон Хуан почав спокійно повторювати все, що вже розповідав мені про того, що кидає виклик смерті. Доки він говорив, я усвідомив, що моє збентеження частково спричинене його словесними формулюваннями. «Той, що кидає виклик смерті» звучав у нього іспанською як el desaflante de la muerte, а «орендар» як el inquilino — і те, й інше однозначно вказувало на чоловіка. Але, описуючи стосунки між орендарем і нагвалями його школи, дон Хуан постійно змішував іспанські визначення чоловічого та жіночого роду, неабияк заплутавши мене.

Він казав, що орендар мусив платити за енергію, яку брав у нагвалів його школи, але все, що він сплачував, пов’язало тих магів на декілька поколінь. В обмін на енергію, взяту в усіх тих нагвалів, жінка в церкві навчила їх, як саме треба зміщувати точки збирання до певних позицій-на її вибір.

Іншими словами, вона пов’язала всіх тих людей даром сили, який складався зі заздалегідь обраного, певного положення точки збирання й усього, що з цього випливає.

— Що саме ви маєте на увазі під «усім, що з цього випливає», доне Хуане?

— Я маю на увазі негативні наслідки тих дарів. Жінці в церкві відома лише поблажливість. Немає в тій жінці ощадливості, немає стриманості. Наприклад, вона навчила нагваля Хуліана, як розташувати свою точку збирання, щоб стати, як вона, жінкою. Навчати цього мого покровителя, невиправно хтивого, було як давати випивку п’яниці.

— Але ж хіба ми всі не відповідаємо за власні вчинки?

— Так, звісно. Проте деяким з нас бути відповідальними дається важче за інших. Свідомо збільшувати цю важкість, як робить ця жінка, означає чинити надмірний непотрібний тиск на нас.

— Звідки ви знаєте, що жінка в церкві робить це навмисно?

— Вона чинила так із кожним нагвалем моєї школи. Якщо ми поглянемо на себе чесно й неупереджено, то змушені будемо визнати, що той, що кидає виклик смерті, своїми дарами перетворив нас на чергу дуже поблажливих до себе, залежних магів.

Я більше не міг дивитися крізь пальці на його мовну непослідовність і дорікнув йому.

— Ви маєте казати про мага або в чоловічому, або в жіночому роді, але не