Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

Згідно з другою концепцією, іонійці, втративши свої землі внаслідок воєн з лідійцями, а згодом і з персами, змушені були переселятися для заснування аграрних полісів в інші, безпечніші місцевості, незважаючи навіть на те, що вони знаходилися на величезних відстанях від батьківщини[482]. Платон, вже знаючи причини колонізації, вважав першочерговою нестачу землі і продукції для прожитку, громадські міжусобиці та поразки у війнах [Legg., 708 В, 840 Е]. Останнє відзначалося також Геродотом і Фукідідом [Herod., І, 94, 170; IV, 151; Thucyd., І, 2, 6; І, 15, 1]. Пізніше міста очищалися від людей, які бунтували внаслідок нестачі хліба; Перікл відправляв у колонії бездіяльний демос [Plut., Per., II, 6]. Проте таке переселення ще не означало, що колоністи прагнули придбати лише землю.

Зважаючи на те, що кожна колонія незалежно від основної мети її створення поєднувала в собі різні ознаки, висунута й третя концепція, яка віддає перевагу домінанті пошуків ринків не збуту, а придбання сировини для забезпечення греків метрополії зерном, металами, будівельним лісом, рабами[483]. Згідно з цією концепцією, Березань, наприклад, була апойкією, виведеною за суворо продуманим планом зі сформованим ще в метрополії політичним організмом, бо Мілет був дуже зацікавлений в освоєнні Нижнього Побужжя передусім для розширення своєї сировинної бази. Однак навряд чи можна вважати ефективним для швидкого розвитку економіки метод отримання сировини і продуктів з районів Лісостепу, розташованого за тисячі кілометрів від Мілета. Невідомо, якою кількістю кораблів у другій половині VII ст. володів цей поліс і чи справді вони були у його власності, а не належали окремим особам. Не можна при цьому не враховувати ще й таких двох моментів: лісостепові поселення в цей час знаходилися ще на досить низькому економічному рівні[484], а торгівля греків у VII ст. взагалі була досить обмеженою. Якби справді Борисфен було засновано з метою торгових («пошуковосировинних» чи «збутових») інтересів, грецькі вироби другої половини VII ст. у похованнях кочових скіфів і лісостепових племен були б не поодинокими, а складали б десятки й сотні.

На наш погляд, колонії були засновані з метою створення полісів та апойкій для постійного проживання, які б дали імпульс розширеній колонізації всього Північного Причорномор'я. Серед них слід насамперед вирізнити Борисфен. Особливість і специфіка цього поселення полягає в його першості, значному хронологічному розриві з іншими апойкіями в Північному Причорномор'ї. Немає сумніву, що основною причиною заснування Борисфена було те політичне становище, яке склалося близько середини VII ст. у Малій Азії, де лідійський цар Гіг намагався поступово захопити іонійські міста. Ситуація дуже ускладнилася, коли сюди вторглися ще й кіммерійці. З одного боку, вони відвернули увагу лідійців від греків, з другого — цілком можливо, теж пограбували деякі міста і ще більше активізували переселенську діяльність перших колоністів. Не виключено, що саме від кіммерійців іонійські греки детальніше дізналися про причорноморські степи та їх незаселеність[485].

Понад 30 років на Березанському поселенні археологи спостерігають трудову діяльність перших мешканців, хоча вона малопомітна. Це деякою мірою можна пояснити тим, що більша частина поселення вже знищена морем і, отже, ми не маємо повної інформації. Борисфен у VII ст. до н. е. став опорною базою для розвідувальних робіт на всій території узбережжя Північного Понту і в глибині Скіфії.

Більш-менш помітна активізація життя на поселенні починається в останній чверті і особливо на межі VII—VI ст. до н. е.[486]. Хронологічна й типологічна тотожність з мілетською продукцією ранніх керамічних виробів, знайдених на цьому поселенні та на лісостепових пам'ятках, дає підстави вважати, що Мілет був лідером у заснуванні першої колонії в Північному Причорномор'ї.

Великі зрушення в освоєнні еллінами Північного Причорномор'я почалися в першій половині VI ст. до н. е. Масштаби колонізації стали незрівнянно більшими, причому прибулі колоністи зосередилися не тільки в Нижньому Побужжі, де б вистачило для всіх землі, а й заснували низку поселень на значній віддалі від цього регіону — на Боспорі Кіммерійському. Майбутнім боспорянам, певно, було ближче і легше дістатись з Іонії до Керченського півострова південно-східним морським шляхом, який вони швидко освоїли.

У першій половині VI ст. до н. е. виникла сільськогосподарська округа Борисфена вздовж берегів Березанського лиману, а також засноване поселення на місці майбутньої Ольвії. Можливо, спочатку воно теж мало назву Борисфен, судячи з напису на вотивній теракотовій симі з Західного теменосу. Згодом вона назавжди ввійшла в античну літературну традицію. Не можна ігнорувати й згадку Плінія про те, що Ольвія якийсь час називалася Мілетополь (тобто місто мілетян). Свою назву ’Ολβιη Πóλις (щасливий поліс) місто отримало у третій чверті VI ст. до н. е. за дідімським оракулом[487].

Єдиної думки про точну дату заснування Ольвії поки що немає, серед її численних дослідників. Пропонується переважно три різні дати: межа VII—VI ст. до н. е., друга чверть VI ст., середина VI ст. до н. е. Одні дослідники спираються переважно на епіграфічні й керамічні матеріали, інші беруть за основу свідчення Псевдо-Скімна [808], який вказував, що мілетяни заснували Ольвію «під час лідійського владицтва», хронологічні межі якого надто широкі, щоб приймати його за головне джерело, треті вказують на брак закритих культурних шарів. Однак відносна численність керамічних виробів, виявлених 580—560 рр. до н. е., а також організація в цих межах часу святилищ Аполлона Ієтроса і Матері Богів вказують на те, що поселення існувало вже в другій чверті VI ст. і, можливо, з самого початку Ольвія засновувалася як майбутній поліс і головний центр Нижньобугського регіону.

На Боспорі Кіммерійському у першій половині VI ст. майже водночас виникло сім самостійних полісів: Пантикапей, Німфей, Мірмекій, Тіритака, Феодосія, Гермонасса, Кепи. Критерії вибору місця для них були такі ж, як і в інших регіонах. Греки розселилися переважно на островах, мисах, у дельті давнього Антикіта-Гіпаніса, захищених «болотами, річками та драговинами» [Ps.-Scymn., 893 sq.]. Грецьке поселення на горі Мітридат, якщо враховувати відносну численність ранніх керамічних виробів, виникло в межах 590—570 рр. до н. е.[488]. Лідером заснування Пантикапею ще античні автори вважали Мілет [Strabo., VII, 4, 4; Plin., NH, IV, 26]. Це єдине в Північному Причорномор'ї поселення, найраніше ядро якого розміщувалося на значному природному узвишші, звідкіля було добре видно навколишні землі. Боспорські першопоселенці з метою самозахисту вибрали саме це зручне місце. З цього часу греки швидко освоювали велику територію в цьому