Читати книгу - "Коли сонце було богом"

Тим часом Дедал, сам родом з Афін, засумував за батьківщиною і наполегливо просив Міноса звільнити його від служби. Однак володар Кріту не хотів відпустити талановитого будівничого, винахідника й артиста, з яким ніхто не міг зрівнятися. Це ж він збудував морський порт, лабіринт і прекрасний царський палац, винайшов свердло, ткацький верстат, водогін і теслярський ватерпас, дуже потрібний у будівництві.

Не діставши згоди царя, Дедал вирішив таємно виїхати з Кріту. Він зробив собі й своєму синові Ікару крила з пташиних пер, зліплених воском. Перед польотом батько повчав сина, щоб той не піднімався високо в небеса, бо гаряче проміння сонця може розтопити віск. Коли вони обидва, мов ті орли, шугонули в блакитний простір, Ікар забув пересторогу батька. Радісний, захоплений тим, що летить, наче вільний птах, він піднімався дедалі вище й вище, до золотого диску, аж поки одвалилися розтоплені крила і хлопець грудкою впав у морську безодню.

В невтішному горі Дедал полетів на Сіцілію, під захист місцевого царя, який гостинно прийняв його. Але Мінос не здавався. На чолі свого військового флоту він поплив до Сіцілії і зажадав, щоб йому видали втікача. Цар Сіцілії вдав, ніби йому приємно бачити сусіда, і, як привітний господар, велів приготувати для гостя ванну. Саме в ту мить, коли Мінос зібрався вже митися, три царівни зненацька зіпхнули його в басейн з окропом; так Дедал позбувся жорстокої неволі.

Розповідь про Тезея афіняни зовсім, не вважали за легенду. Вони були певні, що то історична постать, що могила його стояла в самому центрі Афін. Річницю переможного повернення Тезея з Кріту відзначали як велике свято, під час якого дівчата й хлопці на пам’ять про порятунок афінських жертв ходили вулицями міста радісні, прикрашені квітами.

На думку Шлімана, легенда про Тезея свідчить, що Кріт завдяки могутньому військовому флоту здобув у свій час гегемонію над усім басейном Егейського моря. Якщо цей висновок слушний, міркував Шліман, то колись і справді, напевно, був якийсь могутній цар Мінос, котрий захопив Афіни, або ж, як твердить Гомер, крітські царі тогочасної династії називалися міносами, подібно до того, як володарі Єгипту називалися фараонами. У XIX пісні «Одіссеї», видаючи себе за внука Міноса, Одіссей розповідає:

Посеред моря того, де вода — як вино, промениста,

Острів прекрасний, багатий лежить. Зветься Кріт він. Людей там

Тьма-тьмуща. Різні чудові міста є на острові тому,

І серед них місто Кносс величезне, в якому царем був Мінос…

Точніші повідомлення дає Фукідід. У першій книзі його твору «Пелопоннеська війна» читаємо: «Першим же нібито мав флот Мінос. Він панував над більшою частиною моря, яке зветься тепер Еллінським, мав також владу над Кікладами; більшу частину їх він перший перетворив на колонії, вигнавши карійців, і синів своїх поставив панами. Звичайно, він скільки міг винищував на морі піратів, дбаючи про те, щоб йому попадало більше зиску».

Шліман постановив з’ясувати таємницю крітської культури. 1886 року він поїхав на Кріт, щоб ближче ознайомитися з нею.

За кілька кілометрів од міста Геракліона, в гірській долині є пагорок Кефала, де, за переказами, колись мало бути місто Кносс. Років за дев’ять до приїзду Шлімана на Кріт у цьому районі починав копати іспанський консул, який зробив пробну щілину і потвердив, що глибоко в землі там є якась величезна будівля.

Щоб мати можливість провадити систематичні археологорозвідувальні роботи, треба було насамперед купити цей пагорб у хазяїна. Але спритний крітянин зажадав, щоб разом з пагорбом у нього купили все господарство — будівлі, виноградники, оливкові сади — за сто тисяч франків. Це була така висока ціна, що Шліман не згодився на неї і розгніваний повернувся до Афін.

Селянин, побачивши, що переборщив, надіслав до Афін телеграму — він, мовляв, зменшить ціну до сорока тисяч франків, але з умовою, що Шліман одразу ж виплатить цю суму на його рахунок в афінському банку.

Та недарма Шліман багато років був купцем: у поспіху селянина він відчув якийсь підступ. Він поїхав на Кріт і з обуренням пересвідчився, що на пагорбі було на 1612 оливкових дерев менше, ніж твердив господар.

Розлютований шахрайством, дослідник махнув на все рукою і не захотів купувати ділянки. Шліман-купець на цей раз переміг Шлімана-археолога. Через ті оливкові дерева, які йому не дуже й потрібні були, він, власне, відмовився від третього — хто знає, чи не найбільшого в його житті — відкриття.

Через чотири роки після смерті Шлімана на Кріт приїхав Артур Еванс. З першого ж погляду англієць полюбив його: куди не кинеш оком — скрізь свідчення блискучої історії цього острова. Греки, римляни, франки, венеціанці й турки лишили там сліди свого панування. В Геракліоні вчений захоплювався левом св. Марка, вирізьбленим на старій венеціанській цитаделі; круглими банями мечетей і стрілчастими вежами католицьких костьолів, які височіли над будиночками. Йому подобався і краєвид острова — пошарпані вапнякові пагорби, тінисті яри, зелені, залиті сонцем улоговини, сріблясті пляжі й ультрамаринове море.

Однак почати роботи поки що не вдалося. Туреччина, яка на той час захопила острів, не забула Евансу палкої симпатії до балканських повстанців. Де тільки можна було, йому чинили найрізноманітніші перешкоди. Тому вчений поїхав до Англії і повернувся тільки через п’ять років, коли Кріт знову було приєднано до Греції. За гроші, які дав йому батько, Артур купив пагорб Кефала, спорудив там будинок і взявся копати.

Уже перші розкопки переконали Еванса в тому, що він відкрив якусь невідому цивілізацію, далеко старшу за мікенську. На площі на два з половиною гектари під землею був величезний палац такої архітектури, яка могла виникнути лише в багатій країні з віковими традиціями.

Робота посувалася, із-під землі показувалися анфілади кімнат і зал, галереї, таємні переходи, портики, сходи й дворики, розташовані так заплутано, що справді скидалося, ніби то лабіринт. «Уже немає жодного сумніву, — писав Еванс, — що велика будівля, яку ми називаємо палацом Міноса, тотожна з легендарним лабіринтом. У горизонтальному плані, на якому видно довгі зали й сліпі коридори з заплутаними ходами та невеличкими кімнатками, ця будівля справді має всі ознаки хаосу».

Через місяць Еванс зробив відкриття, про яке заговорили в усьому світі. На одній стіні напрочуд добре зберігся кольоровий малюнок. На ньому сучасна людина вперше побачила представника того загадкового народу, який колись, у далекому минулому, досягнув надзвичайно високого рівня культурного розвитку. Фреска зображала юнака, який обома руками тримав