Читати книгу - "БотакЄ"

через цілий клас. На табличці на дверях їдальні літера «д» була завжди переправлена на «б». Один час у спортивній школі мені видавали талони на додаткове харчування. За цей талон можна було отримати будь-якої їжі на один рубель у будь-якій їдальні УРСР. Коли назбирувалося більше талонів, я запрошував своїх приятелів у дієтичну їдальню, і ми влаштовували собі бенкет з бабки, политої киселем. Тоді ми ще не пили навіть пива. Правда, Туркмєн, наслухавшись оповідей про те, як його кумир Володимир Куц не тільки на тренуваннях, але й на Олімпіаді у Мельбурні пив склянку горілки перед і після десятикілометрового забігу, йдучи на тренування, випивав у гастрономі каву з коньяком. У війську я пробігав кроси першим. Але тільки взимку. На фініші командир полку виставляв чергову машину з термосами чаю. Я біг якнайшвидше, дихаючи відкритим ротом, намагався максимально вистудити трахею і бронхи. Тоді

гарячий солодкий чай діяв як наркотик. Радіостанцією на БТР-ері ми з водієм Мікі реґулярно виїздили на тривалі автономні сеанси зв’язку. Тижнями жили у залізі самі серед лісу. Тоді Мікі варив справжній чифір. Одного разу ми не могли заснути три доби. Взимку в панцернику було так холодно, що на стінах зсередини наростав кількасантиметровий шар інею. Посеред ночі від холодного відчаю ми вискакували на сніг, і мороз під зоряним небом

видавався полегшенням. Щоби добре забити кілки заземлення, треба було на них попісяти. Повне ім’я Мікі - Раміль. У нас було ціле товариство водіїв-башкирів. Мікі мав найкращу з бачених мною наживо рельєфність м’язів. Його двоюрідний брат Раїль ніколи не знав жінки і не їздив на мотоциклі. Він завжди просив усіх якнайбільше розповідати про мотоцикли і про відчуття жіночого тіла. Я йому щось придумав. Через кілька місяців після дембеля

Раїль розбився на мотоциклі, їдучи до дівчини, з якою про все домовився. Рафаель брав у мене пару кубів спирту для промивання шифрувальної апаратури і вводив його собі внутрівенно. Капітан Єлізаров видавав нам лише десяту частину спиртової норми, а решту тримав у слоїках, зачинених у сейфі. Ми постановили собі його випити. Розхитали сейф і кинули його на підлогу. Слоїки побилися, і весь спирт стік у приготовлену залізну миску. В

старшого лейтенанта Окатова коліна згиналися в обидва боки. Прапорщик Деренько був начальником найпотужнішої радіостанції. Вона містилася не у броньовику, а в просторому теплому автомобільному кунзі. Ми з ним працювали на той самий оперативний відділ і часто зустрічалися в лісах. Перед тим, як піти в якесь село, прапорщик прасував труси, майку і шкарпетки, скроплюючи їх одеколоном. На конкурсах художньої самодіяльності Мікі

додавав нам величезну кількість балів, показуючи зі сцени один і той самий фокус. Голкою з ниткою він пробивав мочку правого вуха, потім праву щоку, тоді язик, далі ліву щоку і ліве вухо, зав’язував нитку на ґудз, кілька разів прокручував її в усіх цих дірках, врешті висилював нитку, і комісія не могла знайти на його тілі жодного сліду. В одному з тих барів, де я працював, студентки дуже часто напивалися до нестями. Іноді їм ставало зле, і ми відтягували їх

у підсобку. Кілька разів мені доводилося витягати непритомним дівчатам язик і пришпилювати їх аграфкою до комірця, щоби язик не перекрив дихальні шляхи. Одній я навіть зробив у такому вигляді штучне дихання рот в рот. На другий день ця дівчина знову прийшла до бару і, не підозрюючи всього, що з нею тут відбулося, пропонувала мені тему класної повісті - цікаво, що робить дев’яносто шість відсотків мозку, якщо у людей задіюються лише чотири? Це

науковий факт, сказала вона. У тому барі при довгій стійці постійно сиділо кілька відвідувачів. Я мусив переходити від одного до іншого, щоби вислуховувати історії їхнього життя і давати мудрі поради. Найтяжче було згадати, про що саме йшлося, коли хтось починав оповідь з того місця, на якому зупинився кілька днів або тижнів тому. З нічної зміни я приходив за кілька хвилин перед тим, як будилися діти. Ми йшли на багатогодинні прогулянки, і я часом на хвильку засинав, веслуючи на човні посеред озера. У перші місяці в армії я засинав так швидко, що не відчував від того жодної радості. Тоді почав випивати перед відбоєм багато води, щоби вночі самому збудитися, піти через літню ніч до туалету і знову влягтися у ліжечко. Тета Міра любила співати нам або сама собі таку пісеньку - я тішуся, як спати йду, і вранці я знова встаю, яка дурненька я, яка дурненька я. У Підлютому, де учениці гімназії проводили частину літніх

вакацій поруч з патроном гімназії митрополитом Шептицьким, тета Міра ніколи не брала участі у ранкових дівчачих боях за право застеляти ліжко митрополита. Вона не могла навіть цілувати його перстень. Пізніше в неї був закоханий Ярослав Галан, тоді ще нормальний український драматург. Він пропонував одружитися, але тета Міра навіть думати про таке не збиралася, бо Галан постійно шпортався і падав на усіх гірських стежках. Її учителем

української мови був Василь Щурат, біологію викладав Мельник, а географію Олена Степанів. Часто тета Міра купувала ціле колесо сиру, і ми з братом вирізали у брилі замки і печери, виїдаючи все зайве. Її клубом була крамничка іноземної літератури «Дружба». Ще там бував старенький скрипаль, котрий, передбачаючи падіння телевізійної вежі, ніколи не заходив у ту частину міста, межею якої було коло з радіусом висоти вежі. Тета Міра купувала в «Дружбі»

неймовірну кількість книжок. В основному польські переклади авторів з цілого світу, недоступних в СРСР в українському чи російському виданнях. Більшість прочитаних книжок вона відразу ж здавала у комісійний відділ іншої книгарні. Тих, що залишалося, все ж набралося кілька тисяч. У дощ тета Міра любила сидіти на балконі і рахувати парасольки якогось одного кольору. Тета Міра мала складний розлад ковтання і тому варила собі переважно різні

соуси. Невроз сформувався через те, що її сестрі лікарі заборонили вживати багато рідини. Тета Міра ціле життя пила дуже багато води, і ця заборона і страждання сестри призвели до цілковитої неможливості ковтання. Тоді тета Міра ледво вижила. Сестра