Читати книгу - "Архе"

Вітер.

Підійшовши до стіни, маестро підбирає з підлоги вуглину і виводить на стіні кривуляки:

Истина ошеломляюща; она настолько невероятна, что мы каждую секунду предаем ее ради жизни во лжи Точно, думає він. — а ше допишу: «Параша — 5 м вліво», але думки ці надто серйозні, аби втілювати їх у життя прямо тут і зараз. 6 і 1 Дах на перекошеному будинку справді найцікавіше місце для Експериментів. День стає вечором — холодні сутінки з важкими хмарами і поривчастим, різким вітр ом. Час Об’єкта № 5.

Зліва височіє іржавий кістяк будівельного крана: прямий стовбур, пряма стріла. По ньому можна зорієнтуватися, наскільки високий дах у будинку 7/18: кабінка оператора знаходиться всього на п’ять метрів вище. До гака на стрілі кріпиться потужний прожектор, важкий і темний.

Як тільки но вилазиш на дах, перші хвилини важко думати про інше, окрім як про вітер. Тут його справді багато.

Маестро не раз думав про зв’язок, прокладений вітром між вулицею Нестерова, цим дахом і перетягами у коридорах кашлюківського лабіринту — таких сильних, що валять із ніг.

Коли дивитися на прудкі синьо сірі хмари, йде обертом голова і здається, з під ніг вислизає земля. Небо міняється швидко, як у кіно.

Саме цієї пори на площадці панує особлива атмосфера: те, що Коклюші називають сферичністю. На даху брати Кашлюк торкалися вершин своєї творчості. Тут прово дилися їх найкращі гепенінґи. Під час таких дійств Толік піротехнік за півлітра горілки погоджувався лізти у кабінку крана і смикати за ручки: гак із прожектором натужно їздив уперед назад і освітлював дах. Справжня Опера скрипу.

ТУТ ВІТЕР

На даху чекає підготоване кашлюками обладнання. Дві дебелі колонки, драм машинка на табуретках, схожий на футуристичний архітектон клавішний синтезатор, обмо таний фольгою мікрофон і безмір коаксильних кабелів під ногами. Об парапет стоїть сперта електрогітара. На табуреті темніють обриси підсадженого на процесор акордеона «Донбас». З акордеона стричать катетери, якими біжить повітря. Акордеон дихає.

Анти одуди першими вилазять на дах і починають метушитися біля апаратури. Маестро подає руку, допо магаючи піднятися на дах Каті. Та спершу передає камеру, потім вилазить сама.

Маестро вчепився у мікрофон. Із дивним дрожем у глибині нутра він спостерігає, як гості вмощуються на парапеті. Сутеніє. Хмари пришвидшуються. Він відчуває плинність усього довкола себе. Відчуває, як наростає інтенсивність барв. Мікрофон скрипить і фонить.

— Любі друзі, ми вітаємо вас на концерті атмосфєріческої музикі «Нєопубл»…

Катя з камерою напівприсядки кружляє довкола маестро, але той, як і годиться, не звертає на об’єктив жодної уваги.

Він закладає на груди акордеон і на пробу роздуває міхи.

Олежик торкається руками клавіш на синтезаторі, і з колонок починає линути грізне гудіння. Сашко накидує ремінь гітари і смикає струну. Повітря лящить від моторош ного скреготу. Костя незворушно припалює цигарку, прикриваючи вогонь спиною. Погляд за обрій. Серйозний тип.

— Настроєніє мьортвих ворон создаватиме шумовий проєкт «Звєзда Мендєлєєва». Викликати живих ворон буду я, ваш покорний слуга. А наразі — музика! — вигукує маестро улюблену фразу і видає пронозливий звукоряд. І на даху починається те, що можна тільки пережити, рухаючись лицем уперед. Шум лиється рікою шиплячих приголосних. Звук огортає прозорим сірим шиплячим целофаном, плівка розбухає і шириться, стає сферою, стратосферою, ноосферою, віднаходить свої акустичні полюси і закручується на них у вихори, яскраві, просторові, багатомірні — майже видимі вихори звукової свідомості. Маестро скидає акордеон, і той, як живий, продовжує сам стискатися і розширятися, мов якась кібергусінь. Моторошне, сновидне враження.

Маестро піднімає руку долонею до горизонту і починає сотати невидимі сувої чогось ковзкого.

Коли на горизонті з’явиляються перші птахи, Женя вигукує:

— Сніма ай ва арон! Варони летят!

Катя направляє камеру в керунку, звідки тягнув невидимі сухожилля маестро. На майже чорному вітряному небі намічується величезна зграя ворон.

Крики ворон непомітно вплітаються в музику. Маестро відчуває, як зливається в єдине ціле все, що є тут і зараз.

— Сюди, сюди, до мене! — підкликає маестро. Рукою він тримає невидиму нитку. Він відчуває, як уся неозора каркаюча плахта летить за одним птахом. Варто не відри вати погляду від очей тої найпершої ворони, і всі решта опиняються у нього на вуздечці.

Ворони повільно завертають. Вони вловили вихор шуму, закрученого «Зорею Мендєлєєва», і тепер описують коло по уявних внутрішніх стінках. Ворони розтягуються воронкою діаметром у кільканадцять кілометрів. До самої лінії обрію, все ще видимої крізь контрастність темряви неба і останнього світла дня, до самої лінії єднання хмар і горизонту кружляють ворони. Центром циклону, що утворив їх лет, стає дах будинку: циркулюючий кокон звуку, а в ньому шестеро людей під самісіньким небом. Ґєлчання птахів стає гучнішим. Маестро повільно, плавно завертає зграю у чимраз щільніше коло, радіус якого зменшується до кількох кілометрів. Сила просто розносить маестро на шматочки, він відчуває кожен клаптик простору всередині цього вихору. Плавними рухами маестро надає птахам прискорення, наче переганяє розігріті невидимі маси чогось текучого і нечіткого, але виразно присутнього.

Маестро здіймає руки над головою, наче посуваючи ту масу гарячого повітря на себе, і ворони, на яких націлений його погляд, розвертаються прямісінько в керунку даху.

— Зсуф! Зсуф! Зсуф! — викрикує маестро, криючи шум «Звєзди Мендєлєєва», шум крил, перегукуючи навіть шум каркання. Він помічає, як зсувається і зсувається, зсу фається і зсуфається чимраз далі від цього даху, чує наближення маси вороння, яка знаменує близькість пере ходу.

— Зсуф! Зсуф! Зсуф! — викрикує маестро, криючи шум «Звєзди Мендєлєєва», шум крил, перегукуючи навіть шум каркання. Він помічає, як зсувається і зсувається, зсу фається і зсуфається чимраз далі від цього даху, чує наближення маси вороння, яка знаменує близькість пере ходу і зауважує, як реальність довкола закручується петлями повторів. Речення повторюються один до одного, бо це зсуф, насувається великий — Зсуф! Зсуф! Зсуф! — викрикує маестро, криючи шум «Звєзди Мендєлєєва», шум крил, перегукуючи навіть шум каркання. Він помічає, як зсувається і зсувається, зсу фається і зсуфається чимраз далі від цього даху, чує наближення маси вороння, яка знаменує близькість пере ходу і зауважує, як реальність довкола закручується петлями повторів. Речення повторюються один до одного, бо це зсуф, насувається великий Zsuf, Інше, Несхоже, vin mozhe peremykastysja z plasta na plast, zmushuvaty svidomistj zsufatysja u Nevidome, u pravo i у ліво, latynycja і кирилиця, але перш за все — не спускати очей з ворон, аби не погрузнути в галюцинозі.