BooksUkraine.com » Публіцистика » Холодний Яр 📚 - Українською

Читати книгу - "Холодний Яр"

181
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Холодний Яр" автора Юрій Юрійович Городянин-Лісовський. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 131
Перейти на сторінку:
войсько йде?

Козак-суботівчанин, що їхав у останній трійці, обернувся на сідлі.

— Здоровенькі будьте, бабусю! Упізнавши внука, бабуся зробила у повітрі хрест рукою. — А вертайтеся-не гайтеся — бусурменові не дайтеся! — закричала храпливим голосом.

Що це — чи випадкове доморосле віршування — чи може гетьманський Суботів дещо відмінно провожав своїх синів на боротьбу з ворогом.

Суботів довгий. Його солом'яні стріхи тягнуться майже до самого Чигирина. З подвір'я хати, від якої видно було кінець села, виходить назустріч нам кільканадцять озброєних суботівчан з двома ручними кулеметами. То передова сторожа — кінець наших «володінь». Вночі варта стояла коло самого повороту дороги у Чигирин, на день відтягалася вглиб села, залишаючи наглядати за виходом із міста неозброєних. У перших хат Чигирина, день і ніч вартували червоноармійці чи міліціонери. Такий стан трівав від зліквідовання коцурівщини і приєднання Суботова до Холодного Яру. П'ять місяців тому Медведівка виставляла варту з кулеметами, спрямованими проти Новоселиці і Суботова — проти червоно-чорної республіки отамана Коцура...

Робимо короткий відпочинок. Варта ділиться із штабом останніми відомостями з Чигирина. Червона бригада, виступаючи сьогодні на Стецівку, залишила у Чигирині штабову канцелярію з писарями та обоз. Потім вони одержали наказ вирушити услід за бригадою. Бригада новосформована у Московщині. В місцевих обставинах орієнтується слабо. Склад — понад 800 чоловік при шести кулеметах. Червоноармійці в розмовах з населенням вихвалялися, що за пару днів привезуть до Чигирина і розстріляють усіх «бандитів» з Холодного Яру. «Особий отдєл» бригади арештував двох чигиринських міліціонерів за те, що вони «сіяли паніку» серед червоноармійців, запевняючи, що їх замало для наступу на Холодний Яр, що вони із одним Суботовом не дадуть ради. Тепер у Чигирині є тільки два десятки міліціонерів, які декілька разів передавали вже, що їх діло боротися із злодіями та грабіжниками, а не з повстанцями і по нас вони не дадуть ні одного пострілу, та караульна рота — 70 червоноармійців. Годину тому залога міста довідалася про «мобілізацію» Холодного Яру і приготовлялася до втечі.

Чорнота просить отамана, щоб дозволив ускочити до Чигирина з кіннотою — може ще кого вдасться захопити. Отаман дозволяє і кінна сотня з двома кулеметами на тачанках повною риссю пішла вперед. Скорим кроком рушила за нею бригада. З кінця села бачимо через городи і комиші на Тясмині, як наша кіннота, що зникла було з очей, з'явилася на завороті й чвалом погналася між будівлі Чигирина. Ні одного пострілу.

Суботів кінчився. На овиді перед нами височенна гора з прямокутно обірваними стінами. То гора, на якій стояв над Чигирином оборонний замок, що на його мурах вів свій останній бій гетьман Дорошенко...

Чигиринці висипали із хат і радісно усміхаються. Будівлі напівсільського типу зміняються на міські. На базарі старовинний будинок із тесаного каменю — стоїть сірий і похмурий, наче незадоволений, що бачив на цій площі «військо, як море червоне» і «ясновельможного на воронім коні» — обступили миршаві жидівські халупки з повибиваними вікнами. Господарі їх вивтікали із Чигирина, частина ще за панування в ньому не дуже то «інтернаціональних» коцуровців, частина тоді, як повітова «савєтская вдасть» — із страху перед Холодним Яром — перенеслася до Кам'янки. Петренко знову витягнув руку з нагайкою.

— Отам, кажуть, стояв гетьманський палац Хмельницького.

Отам стояв... То тією вуличкою йшли до володаря України з дарами і королівськими грамотами посли народів, що не хочуть тепер знати поневоленої України... Як, зрештою, не хотіли знати і до того, коли Чигирин був не столицею Держави Української, лише... резіденцією ясні пана старости іншої держави.

Коло порожної управи міліції зустрічає нас два козаки кінної сотні. Чорнота доносив отаманові, що не заставши нікого у Чигирині, вислав кінну заставу на міст через Тясмин, а сам із кіннотою рушив розвідкою на Стецівку. Міліція і караульна рота утекли через міст на Побережжя.

Скорим маршем переходимо Чигирин і виходимо на гору. На обрії густі хмари диму. Горіла Стецівка. Незабаром вернулися із розвідки кіннотчики з двома озброєними стецівчанами на конях.

Червона бригада, розігнавши стецівських повстанців, запалила село і поспішила на село Семигіря, де теж вибухло повстання. Коло Семигіря напав на неї збоку незнаний повстанчий загін. Відбивши його напад, червоні пішли за ним дальше в степ.

Наближався вечір. Вести змучену скорим маршем бригаду дальше, не знаючи де ворог, не було сенсу. Виславши у трьох напрямках агентурну розвідку, залишаємося у Чигирині ночувати. Другий і третій курінь розмістилися по хатах. Перший, тачанки з кулеметами, підводи з набоями та харчами — стали табором на площі. На дороги, що вели до Чигирина, виставили застави з кулеметами. Чорнота визначив чергу для роз'їздів, що мали оберігати бригаду від ворожого нападу.

Отаман дозволив брати дерево з покинутих жидівських осель. Запалили вогнища. Хлопці варили у «котьолках» куліш, пришкварювали на шомполах кусники сала. В гуртах тихо співали тужливо-мрійних пісень. Біля одного вогнища середніх літ повстанець з чуттям читав витягнутого із торби з харчами, розстріпаного «Кобзаря». Вибирав місця про Суботів, Чигирин, Холодний Яр, Гайдамаччину... Уважно слухали, розсівшись і розлігшись на землі, козацькі правнуки... Слухала, здавалось, наблизившись у сутінках, Дорошенкова гора...

Штаб бригади примістився в будинку, де стояв штаб червоної бригади. Там зібралися курінні отамани та осаули, кілька сотників, члени повстанкому. Сотник Фесенко, уродженець Чигирина, вспів уже «обслідувати» родинне місто і інформував отамана. У місті є декілька шкіряних «фабрик», що належали багатішим жидам. Досить поважні запаси виробленої шкіри «соціялізувала» та опечатала ще повітова влада, але чомусь досі їх не вивезли. Ремінь — юхт та підошви — придасться нам на чоботи; виправлені барани — на шапки. Друкарня неушкоджена. Друкарі — місцеві свої хлопці — заховали пару тисяч аркушів паперу. Папір — частина сірий, що в нього колись жиди оселедці загортали, частина — задруковані з одного боку опаковання на махорку. Та відозву надрукувати можна. За друкування відозви змісця беруться члени повстанкому і в товаристві Фесенка ідуть розшукувати складачів. Заяць та сотник Василенко ідуть виставляти варту до запасів ременю, щоб їх за ніч не розтягнули, — «добрих хлопців» із школи Коцура у Чигирині не бракувало...

До кімнати заходить господар будинку — міщанин із «московського зразку» бородою, одягнений «інтелігентно»: штани на випустку поверх чобіт, рябенька «рубашка», підпоясана червоним шнурком з китицями.

— Поки баба вечерю зварить — може «господа-начальство» чайку нап'ються? Самовар у нас — на сорок шклянок... Заварити можна спаленим хлібом або вишневими гилячками, тільки... нащот цукру — вибачайте... самі п'ємо як почастує хтось...

Цукор в нашому обозі є

1 ... 58 59 60 ... 131
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холодний Яр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Холодний Яр"