Читати книгу - "Останній пророк"

— Рим цікавиться лише, як до цього ставишся ти, могутній царю!

Уже сказавши, зрозумів Вар, що нехотячи зробив Іродові велику приємність. Той аж підсунувся до Вара, й обличчя йому вияснилося. І, слухаючи його відповідь, Квірін подумав собі, що Ірод навмисне говорить так голосно, щоб було чути не лише при їхньому столі:

— Божественного Авґуста і славетний сенат ніколи ще не завела моя вірність! І не заведе! — Ірод кинув догори головою, наче норовистий ідумейський кінь, і продовжував вже багато тихше, нахилившись до Вара:

— Лише звертаю твою увагу, чеснотний Варе, що перепис може бути притокою до повстання. Вони, — кивнув головою до жидівського стола, — не люблять переписів. Не люблять усі. Та з цими нічого. Первосвящеників і синодріон я тримаю ось де! — він стиснув свій могутній п’ястук і поклав перед Варом на стіл. — От гірше буде з простим народом, бо всіх під’юджувальників і не виловити. Фарисеї й зелоти про це потурбуються…

— Я знаю це. Але хіба ж ти боїшся їх, царю? — усміхнувся Вар, а Квірін нетерпляче зашарпався, наче збираючись чомусь перешкодити. Він не чекав, що Ірод розпочне розмову про перепис на гостині, й це псувало йому настрій.

— Я боюся жидів? — випростався Ірод. — Та кожен опір цих вошивих часникожерів рознесуть мої ідумейці на копитах. Але що скажуть у Римі, коли довідаються, що я запричинив повстання?

— Рим до твоїх ідумейців, царю, придасть ще мої леґії!

Квірінові це сподобалося. Такої саме мови й очікував він од Вара.

— І проти Месії дав би Рим свої леґії?

У цьому запиті пізнав Квірін причаєну непевність. І навіть Вар пильно подивився на царя. Так, хоч Ірод і не був жидом, але був вихований у жидівській вірі. З її приписів не робив собі жадних турбот, бо посилав гроші й на храм Юпітера капітолійського до Рима й єгипетським оракулам й Ефеській Діяні — Астарті. Але віра в Месію знайшла собі найміцніше місце в його істоті. Майбутній кесар цього світу був йому джерелом постійного страху й недовір’я. Прийде — не прийде! Буде — не буде! А що, як справді прийде? Так, як про нього говорять пророки? Такий, як його очікують фарисеї! Що тоді? Що буде тоді з ним, Іродом?.. І Квірін, здається, міг би читати всі ці сумніви й страхи в його погляді, якби цей не був звернений до Вара. Але Вар одповів, задумавшись лише на мент:

— Рим не знає й не знатиме тут жадного володаря, крім тебе, царю, що з ласки кесарів і волі сенату є володарем цієї країни. Мої леґії тут на те, щоб у потребі підперти списами права твої й Риму. Хто тут проти тебе, той і проти Риму. Хто проти Риму, той і проти тебе! Це я, Вар, заповідаю тобі, царю!..

Вар сказав і глянув на залю, наче вичікуючи від присутніх підтвердження своїх слів. Але всі були зайняті гостиною. Танцюристки вихилялися між столами, музики вигравали свої мелодії, мандруючи від стола до стола, жиди розмовляли між собою, римляни почували себе якнайкраще. Гості сперечалися, співали, вимагали вина й страв, і раби метушилися, не встигаючи наливати й подавати. Ірод був задоволений:

— Я радий чути твої запевнення, славетний Варе! Вони мають для мене ціну слів самого божественного Авґуста. Не думай, що Ірод боїться! Але я не хочу, щоб у Римі з’явилася хоч тінь сумніву у моїй вірності й необхідності мати мене тут, старого, досвідченого союзника. А щоб ти не сумнівався в моїх словах…

Ірод устав і махнув рукою. Музики перестали свирілити, раби спинилися, шум затих, всі очі звернулися до царського стола. Вар не зводив очей з Ірода, а Квірін причаївся із запитом в погляді. У тиші залунали врочисті Іродові слова:

— З довір’я божественного кесаря Авґуста й моєї волі, для піднесення добробуту й сили цієї країни, що від часів Давидових непочислена була, наказую перепис великий!..

Квірін схопився за голову й одразу витверезів. Що вони наробили? Ці два стультуси[29]! Так ось без жадної підготовки, без жадного порозуміння з жидами! А він, осел єрусалимський, сидить, смакує й бавиться, в той час як ця двійка виробляє йому під носом, що хоче… Ну, таке проголосити! Це навіть і на блазня забагато!.. Квірін ледь простяг руку, щоб звернути на себе Варову увагу, аж несамовитий крик од жидівського стола розлягся по тихій залі. Це первосвященик Матіяс вилазив з-за стола, стрясав кулаком в Іродовому напрямку, і потік слів сипався з його уст:

— Перепис! Бодай же на тебе чорний рік, ти, ідумейче! Ограбувати хочеш нас! Ожебрачити! Обдерти! Бодай же на тебе чорна смерть! Ти не цар нам! Ти — душогуб, курвій, моабіт, ворог! Ти огида, прокляття, облуда!

У залі ніхто ані пари з рота! Всі немов задубіли. Ненависть жидів до Ірода була відома. Але, щоб ось так виявляти її прилюдно, та ще й первосвященикові! Цього ніколи не бувало! Це наче заклик до повстання. А від римського стола дивилися з презирством на худого, старого жида, що верещав несамовито далі:

— Ти думаєш, ми забули тобі Гасмонеїв! Недовго вже