Читати книгу - "Таврований"

Федір Андрійович кілька років просидів у в'язниці за вбивство. Казав, що він взяв на себе провину за іншого.

— З харчуванням у нас відмінно, — пожвавився Сидір Артемович. — Навіть повидло є. Допоможіть мені тільки розшукати своїх.

Останні слова відразу змінили ставлення до Ковпака всієї групи.

— Діду, ми тебе любимо, — сказав Колька Мудрий.

Колька Мудрий — Микола Захарович Махлін, народився в 1915 році. До війни займався дрібним шахрайством. Спекулював. Був частим гостем в міліції. В загоні з нього вийшов чудовий розвідник. Тут же йому дали прізвисько Мудрий. Любив Колька пофілософствувати. Він один з перших, хто почав звертатися до Ковпака, називаючи його «Дід».

Ця група, вже загартована в боях, увійшла в створену третю роту. Її посилали на найвідповідальніші завдання. Як правило, хлопці їх виконували. Але з дисципліною було не вельми.

Колишні червоноармійці зневажливо ставилися до пенсіонерів і педагогів. З них вже пісок сиплеться. Їм би на печі сидіти. А вони надумали воювати.

Федя Карпенко, який любив давати бійцям клички, не ображався, що і його прозивали «Карпо». Вважав, що партизанський загін — не армія. Тут не можна встановлювати армійську дисципліну.

— Вони ведуть себе зухвало, — викинув цигарку Руднєв після кількох глибоких затяжок, протягом яких він зберігав мовчання. — Цього терпіти не можна.

— Що ти надумав? — Насторожився Базима.

— Піду, поговорю.

Семен Васильович зняв з плеча свій автомат, з яким не розлучався. Передав Базимі. Відстебнув кобуру з пістолетом.

— Нє здумай! Хлопці напідпитку і налаштовані агресивно, — встав на порозі землянки Ковпак.

— Семен Васильович, ти як дитя мале. Автомат залишаєш. Це можна ще якось зрозуміти. А пістолет?! — додав Базима.

— Заспокойся, Семене! — Не пускав Руднєва Ковпак.

— Правильно Сидір каже, — підтримав командира начальник штабу.

— Давай завтра визовем Карпа і поставим його на місце, — запропонував Сидір Артемович.

— Дайте пройти! — Семен Васильович твердим кроком вийшов з землянки і попрямував в сторону розташування третьої роти.

Близько години чекали Ковпак і Базима повернення комісара. Він не з'явився. Взяли зброю і кілька людей для прикриття. Поспішили в розташування третьої роти.

Швидким кроком рухалися по знайомій тільки партизанам вузькій стежці. Сидір Артемович міцно лаявся матом:

— Не хочуть підкорятися, розжену. Нехай риболовлею займаються.

Біля землянки нерівним полум'ям горіло багаття. Базима запропонував:

— Ви залишайтеся. Піду в розвідку.

Біля вогнища грілася група Карпа. Майже в повному складі. Бійці ловили кожне слово комісара. Як він в числі інших брав Зимовий, як розмовляв з самим Володимиром Іллічем Леніним.

Базима привітався. Його прихід хлопці не помітили. Вони продовжували слухати комісара.

Григорій Якович потоптався біля багаття, нагадав Руднєву, що вже пізно, його чекають у штабній землянці.

Карпо піднявся, запропонував начальнику штабу тільки вийняту з багаття картоплину.

— Спасибі! — Відмовився Григорій Якович. — Поспішаю!

— Скоро буду! — Крикнув йому вслід комісар.

— Шо там? — Ще більше насторожився Ковпак, коли побачив Базиму.

— Йдемо спати! — Заспокоїв його начальник штабу.

— Шо з Руднєвим?

— Бійців виховує. Печену картоплю їсть. Скоро прийде.

— Говори ясніш, — наполягав нічого Ковпак.

— Заспокойся, Сидір. Там все в порядку.

… Руднєв підійшов до землянки третьої роти, коли там вечеряли. Зупинився біля багаття. Деякі бійці встали, інші продовжували сидіти, поглядаючи на свого командира. А комісар дивився на сержанта Карпенко. Той не витримав пильного погляду. Знехотя встав. Слідом за ним — решта хлопців.

— Здрастуйте, бійці третьої роти! — Привітав їх комісар.

— Здоров'я бажаємо! — Весело відповіли хлопці.

— Товаришу комісар, — звернувся до нього Колька Мудрий. — Мені здається, ви вчинили дуже ризиковано.

— Не думаю, — спокійно відповів Руднєв.

— Вечір, а ви без зброї.

— Спеціально залишив. Подивитися, як ви мене будете вбивати.

Федя Карпенко почервонів. Залізякою копирсався у вогні, намагаючись знайти для комісара картоплину.

— Хто? — Нарешті, спитав Карпо.

— Ти, Федю, ти…

— Ви марно всерйоз подумали, товаришу комісар. Зопалу я, необдумано…

— Негоже кидатися словами на вітер, — сказав Семен Васильович, — всяке може трапитися.

— Пробачте, невитримана я людина, запальний, далі нікуди…

— Гаразд, вважай, проїхали. Давайте про дисципліну поговоримо, що з нами буде, якщо її не дотримуватися…

Якийсь час третя рота виконувала беззастережно всі накази командування. Але важке минуле давало про себе знати. Федю знову понесло. Він виявився дуже вразливою і некерованою людиною.

Коли ознайомився з черговим наказом, запитав напряму Базиму:

— Григорій Якович, ви пропонуєте нам зробити гак, замість шести пройти тридцять кілометрів.

— Не пропоную, а наказую, — відповів заклопотаний невідкладними справами Базима. — Розвідка доповіла, що там стоять заслони ворога.

— То для старичків вони заслони, — відповів Карпенко.

Його група пішла навпростець і зазнала втрат. Ні Ковпак, ні Руднєв, ні Базима не звинувачували командира роти. Вони розуміли, що марно. Він ні за що не послухає. Ще більше замкнеться в собі. Якщо вмовляти, ще більше загордиться.

Коли роздавали накази на наступний раз, про Федю «забули».

Він зайшов у штаб, винувато запитав Базиму:

— А нам куди йти?

— Куди побажаєте, — відповів начальник штабу. — Ми ж для вас не указ.

Карпенко винувато поплівся в