Читати книгу - "Нездоланний"

– Може, декілька годин.

– Ви можете дістати її швидше?

– Не витрачайте свої гроші. Хеккет прослуховує телефон. Ви дізнаєтеся все одразу після неї.

– Як далеко він звідси?

– Він прямує до Вест-Голівуда. Я певен, що він дістанеться туди ще до того, як цей хлопець їй передзвонить.

Ліжко в мотелі виявилося і справді рівним, широким та твердим. Ричер лежав на спині, укритий потом, кондиціонер не давав достатньо холоду, а вентилятор на стелі був зламаний. Ченґ лягла біля нього, важко дихаючи. Ричер дотримувався теорії, що другий раз завжди був найкращим з-поміж усіх. Більше не було жодних маленьких заминок, жодних незграбних перших рухів, проте досі багато новизни та задоволення. Але тепер його теорія розбилася на друзки. Від неї нічого не залишилося. «Усі теорії потрібно перевіряти, – сказав собі Вествуд. – Це ж основний аспект наукового методу». І вони таки її перевірили. Другий раз, який у них був годину тому, був просто неймовірним. Але третій раз виявився кращим. Значно кращим. Ричер лежав там, виснажений, спустошений, його кості стали наче резиновими, вони були зараз настільки розслабленими, що змусили дивитися на попередній намір просто спати, як на шалену ідею.

Зрештою Ченґ перекотилася та обіперлася на лікоть і почала пестити своїми пальцями його груди, шию, обличчя, а тоді знову перемістилася нижче, наче вивчаючи його, наче запам’ятовуючи всі вигини та обриси його тіла. У свою чергу, Ричер із задоволеним виглядом лежав спокійно, його рука торкалася її стегна, він був нерухомим, проте живим, як ніколи, у захваті від розгаряченої шкіри, вологої, проте шовковистої на дотик, м’язи під нею були ненапруженими, під його долонею слабко чувся пульс.

Вона сказала:

– Ричер?

Він відповів:

– Так?

– Нічого. Я лише перевіряю.

Її волосся лежало в нього на плечі, густе та важке. Її груди притиснулися до його руки. Він відчував, як б’ється її серце.

Вона запитала:

– Ти був раніше одруженим?

– Ні, – відповів він. – А ти?

– Раз. Проте це тривало недовго.

– Як і в багатьох інших.

Вона запитала:

– Скільки тривали твої найдовші стосунки?

– Шість місяців, – відповів він. – Чи десь близько того. Переведення по службі все ускладнили. Мене так часто відправляли з одного місця на інше. Це була лотерея. Подвійна лотерея, якщо вона також була на службі. Ми наче були кораблями, які відходять з порту вночі.

У неї задзвонив телефон. Вона відштовхнула його від себе, випросталася та попрямувала голяка до столу. Вона подивилася на вхідний номер та відповіла на дзвінок. Жодних сентиментів. Тільки справи. Очевидно, це телефонна компанія. Вона знайшла ручку та пішла назад, до тумби біля ліжка, на якій лежав стос запропонованого мотелем паперу, потертого та пожовтілого від давності. Понесла його назад, до столу, зігнулася і почала щось записувати, спочатку на першій сторінці, тоді на другій, а потім і на третій. Якоїсь миті вона повернулася до нього, нахилилася вперед та підморгнула.

Він оперся на лікті.

Вона сказала: «Дякую», – та від’єдналася.

Він запитав:

– Ну що?

Вона відповіла:

– Зачекай.

Вона привела до тями свій комп’ютер, зробила декілька кліків, щось надрукувала, і її обличчя освітилося холодним сірим світлом від монітора. Вона торкнулася пальцями тачпада і почала рухати ними в різні боки, і гортати, і збільшувати масштаб.

Тоді вона всміхнулася. Він запитав:

– Що там?

Вона сказала:

– Усі три телефони були одноразовими. Усі було придбано в крамницях та здійснено на них передплату. Телефон із Луїзіани був найновішим. Із магазину в Шривпорті. Його потрібно було зареєструвати перед використанням. Така тепер система. Купуєш його, робиш перший дзвінок на номер 800, тобі приписують регіональний код тієї місцевості, звідки ти телефонуєш, плюс вільний номер. Саме так і відбулося. Тоді ним скористалися одинадцять разів, після чого на ньому закінчилися хвилини, а оскільки його вчасно не поповнили, телефон вийшов з ладу. Номер було заблоковано. Його видадуть комусь іншому через шість місяців.

– Кому з нього дзвонили?

– Вествуду, у «Лос-Анджелес Таймс», усі одинадцять разів.

– Звідки.

– Зі Шривпорта. Сигнал надходив з однієї й тієї ж вежі.

Ричер нічого не відповів. Ченґ сказала:

– І з номером із Міссісіпі приблизно така ж історія, ось тільки він трохи давніший. Його купили в крамниці в Оксфорді і зареєстрували під місцевим кодом у Міссісіпі, поповнювали ще чотири рази, проте врешті-решт його позбулися. Користувалися ним увесь час із Оксфорда, сигнал ішов з обох веж. Десятки дзвінків Вествуду, з коледжу та з гуртожитку, мабуть, якщо він мав рацію, і цей тип