Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Але навіть коли Кірай пішов, мені не стало легше. Всередині вирувала пекуча суміш образи та гніву, вимагаючи виходу. Хотілося щось розбити, перевернути і, головне, врізати йому вже. Тепер я навіть шкодувала, що втратила таку чудову нагоду.

Ну, чому темні маги такі… самозакохані егоїстичні наволочі? Чому вважають себе центром всесвіту та межею мрій?

Я була неймовірно зла на нього!

Але найбільше я все ж таки злилася на себе саму. Адже що приховувати, якась зовсім дурна і наївна частина мене мало не піддалася якомусь незрозумілому потягу. Не підпустила надто близько.

Ех… Дурниці все це! Візьми себе в руки, Елтрісс.

Я перевела подих, порахувала до десяти і наче трохи заспокоїлася. Мене занадто багато чекає, щоб ще й на це все відволікатися.

І тут мені саме вчасно згадався зелений прапор і книга під матрацом.

Підхопивши чашку з чаєм, махнула сунарі і поплила в кімнату, попередньо підкинувши дрова в грубку.

Су відмерла не одразу. І наздогнала мене вже в кімнаті, коли я діставала книгу і влаштовувалась зручніше на ліжку.

І ось тут розпочалися німі танці. Тобто не зовсім німі, пищала вона дуже навіть активно, але я нічого не розуміла.

Малеча то робила страшні очі, то корчила пики і щирила зуби, злітала під стелю і падала на мене, наче нападала. І при цьому намагалася активно щось зображати.

– Припини все це! – остаточно втративши хоч якусь надію зрозуміти, що саме їй від мене потрібно, гаркнула я. Який у мене день видався – суцільні розмови із німими. Нілай, тепер Су. Час впроваджувати досвід у широку практику допитів. – Давай спробую вгадати. Це ти мені зараз якесь чудовисько показувала?

Су кивнула, підтверджуючи мої припущення.

– І це має відношення до Кірая?

Малеча знову кивнула.

– Він… небезпечний? – вже занервувала я, а по спині потягло холодом.

І знову кивок.

– Які чудові новини. Між іншим, ти мені там кохання пророкувала з ним… – докірливо похитавши головою, нагадала я малій.

На що вона знову вибухнула потоком писку, який супроводжувався хаотичними жестами. Від надлишку емоцій навколо сунари вихорами закручувався золотий пил. Від усього цього в мене зарябіло в очах.

– Стій! Тобто він небезпечний і може мені зашкодити.

Але цього разу Су різко замотала головою. І щось зобразила, у найкращих традиціях аматорського театру. І що, на її думку, мало б означати палку пристрасть, чи глибокі почуття, чи…

Боги, щоб у світі не відбувалося, сунари завжди думатимуть про кохання.

– Послухай, якщо ти намагалася таким чином виправдати його пропозицію, то можеш навіть не намагатися, – Су знову щось запищала, але я зупинила її одним різким рухом. – Це неможливо виправдати. У мене теж є почуття, гордість та власні погляди на життя, які ніяк не в'яжуться з його пропозиціями. І ще раз заговориш про це, виставлю тебе надвір мерзнути.

Су відкрила рота, але я лише скинула брову, даючи зрозуміти, що тільки і чекаю чергових її незрозумілих пояснень, і рота сунара захлопнула. Сіла прямо на ліжко і схрестила руки на грудях, вдавши, що страшенно ображена. А може, й ображена, але моральних сил думати ще й про це в мене вже не було.

Поки Роуз не повернулася, я могла приділити час забороненій літературі. Боюся, що дізнайся тітка про те, що в мене в принципі така є – мені доведеться багато чого пояснити, ще більше вислухати, а потім ще позбутися всього так старанно хованого. І ще, мабуть, доведеться розповісти і про портал у Мертві землі також. А тут навіть не беруся спрогнозувати, як відреагує тітка на таку новину.

Книга справді була про магію крові. Мало того, що красива, так ще й оформлена просто чудово. Позолочені тиснення, магічно укріплені та захищені сторінки, ілюстрації.

Починалася вона з самих принципів магії крові, згадувався і поклик життя, зв'язок магів крові, або як ми їх називали торассанами – жерцями. Або жрицями. Обряд посвяти описаний не просто точно, а ще й із поясненнями, яких нам свого часу не давали. Загалом ми їх не вимагали. У храм нас віддали дітьми, за яких вирішували батьки. І ми були надто налякані й вражені власною важливістю, мабуть, щоб ставити ще й питання старшим жрицям і самій Верховній.

Обряд змішування крові – був не лише посвятою, а й чимось подібним до встановлення зв'язку між жерцями. У разі потреби жерці знаходили можливості відчувати один одного. Навіть читати думки, якщо цього вимагала ситуація.

Я закрила книгу, спробувавши згадати, як воно було з нами? І дійшла висновку, що нічого подібного зі мною не відбувалося. Може, ситуація була не та, а може просто не так і правдива ця книга.

Тому я скривилася і з чистою совістю прогорнула описи та терміни, які я, здається, знала набагато краще, ніж автор.

А ось з другої частини починалися цікавіші речі. Заклинання крові. Але не встигла я перше до кінця прочитати, як вхідні двері рипнули і почулися гучні кроки Роуз.

Я встигла накрити книгу ковдрою рівно за мить, коли двері відчинилися і тітка опинилась у моїй кімнаті.