Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

мармуру, і холодне, як крига, очі глибокі, проникливі, незбагненні… Чикаго горить? Як це його стосується? До чого тут Френк? Він ніколи не посвячував її у свої справи — вона зрозуміла б у них не більше, ніж місіс Ковпервуд. Проте тривога охопила її; адже все це, мабуть, стосувалося й Френка, з яким вона, на її думку, була пов’язана нерозривними узами.

Література (якщо не говорити про класиків) дає нам уявлення лише про один тип коханки: лукавої, розважливої спокусниці, чия головна насолода — заманювати у свої сильця чоловіків. Журналісти та автори сучасних брошур з питань моралі напрочуд завзято підтримують ту ж версію. Можна подумати, що Господь Бог встановив над життям цензуру, а цензорами призначив крайніх консерваторів. Між тим існують любовні зв’язки, котрі нічого спільного не мають з холодною ощадливістю. У переважній більшості випадків жінкам чужі лукавство і обман. Звичайна жінка, котра підкоряється голосу почуття і глибоко, по-справжньому, любить — нездатна на підступність (так само як мала дитина). Вона завжди готова пожертвувати собою і прагне віддати якнайбільше. Поки триває любов, вона лише так чинить. Почуття можуть змінитися, і тоді — «пекло не знає більшої люті», але все ж коханок найчастіше відрізняють жертовність, готовність безроздільно віддати себе коханому і ніжна дбайливість. Такі стосунки, протиставлені жадібності законного шлюбу, і заподіяли твердиням шлюбу найбільших руйнувань. Людина — чи то чоловік, чи жінка — не може не схилятися, не благоговіти перед подібними проявами безкорисливості і самопожертви. Вони дорівнюють високим життєвим покликанням, подібні до вершин мистецтва, тобто величі духу, якими перш за все відрізняється прекрасне полотно, чудова будівля, довершена статуя, майстерний візерунок. Ця велич криється у здатності щедро, необмежено дарувати себе, випромінювати свою красу. Звідси і незвичайний для Ейлін стан духу.

Піднімаючись слідом за Батлером догори, Ковпервуд знову і знову перебирав подумки всі подробиці ситуації.

— Сідайте, прошу! Чи не випити нам чогось? Ах, ви ж не п’єте: пам’ятаю, аякже! Ну хоч сигару візьміть! Отже, чим це ви сьогодні засмучені?

Через вікна з боку густонаселених кварталів невиразно долинали крики: «Екстрений випуск! Екстрений випуск! Подробиці пожежі в Чикаго! Все місто охоплене полум’ям!»

— Ось чому я засмучений, — прислухавшись до цих вигуків, відповів Ковпервуд. — Ви знаєте новину?

— Ні. Про що це кричать газетярі?

— У Чикаго грандіозна пожежа.

— А-а.. — відгукнувся Батлер, все ще не усвідомивши значущості цієї події.

— Уся ділова частина міста у вогні, містере Батлер, — похмуро продовжував Ковпервуд, — і не пізніше завтрашнього дня у нас тут стануться фінансові потрясіння. Ось про це я і прийшов поговорити з вами. Як у вас справи з капіталовкладеннями? Серйозно ви загрузли?

З виразу обличчя Ковпервуда Батлер раптом зрозумів, що відбувається щось катастрофічне. Відкинувшись на спинку широкого шкіряного крісла, він підняв свою велику долоню, прикривши нею рот і підборіддя. Над товстими суглобами пальців, над широким і хрящуватим носом поблискували з-під кошлатих брів його великі очі. Голову рівною жорсткою щетиною покривало коротко стрижене сиве волосся.

— Он воно що… — протягнув він. — Ви вважаєте, завтра і у нас вибухне буря? А як ваші власні справи?

— У мене все буде більш-менш гаразд, якщо лише наші фінансові тузи збережуть холоднокровність і не піддадуться паніці. Завтра, а то ще й сьогодні, нам усім знадобиться багато здорового глузду. Адже ми на порозі справжньої біржової паніки. Ви повинні подивитися правді в очі, містере Батлер! Довго ця паніка не триватиме, але і за короткий термін може наробити чимало лиха. Завтра, з першої ж хвилини відкриття біржі, цінні папери полетять униз на десять або п’ятнадцять пунктів. Банки почнуть вимагати погашення позик, і лише попередня домовленість може утримати їх від такого кроку. Але жодна людина не в змозі впливати на них поодинці. Тут необхідні спільні зусилля групи людей. Ви разом з містером Сімпсоном і містером Молленгауером можете цього домогтися, спонукаючи банківських заправил об’єднатися і підтримати ринок. Всі кінні залізниці опиняться під ударом. Якщо не підтримати курсу, їхні акції катастрофічно полетять униз. Я знаю, що ви зробили великі внески в ці дороги. Ось я й подумав: можливо, ви, Молленгауер і хтось іще побажаєте вжити заходів? В іншому випадку — ніде правди діти — мені теж буде непереливки. Я недостатньо сильний, щоби впоратися самостійно.

Він ламав собі голову над тим, як відкрити Батлеру всю правду щодо Стінера.

— Та-ак, не дуже-то витанцьовується, — замислено процідив старий.

Він думав про свої добрі справи. Паніка і йому, звісно, не піде на користь, але становище не таке вже й погане. Банк­рутства йому нічого боятися. Звичайно, він може зазнати втрат (не надто серйозних) — перш ніж йому вдасться довести справи до ладу. А він не бажав нічого втрачати.

— Як же це ви опинилися в такому скрутному становищі? — спитав він. Його цікавило, чому Ковпервуд так боїться краху компаній кінних залізниць. — Хіба у вас є вкладення в ці підприємства?

Перед Ковпервудом постало питання: брехати або говорити правду (але ні, брехати було занадто ризиковано). Якщо йому не вдасться заручитися співчуттям і підтримкою Батлера, він може збанкрутувати, і тоді все й насправді викриється.

— Я нічого не буду від вас приховувати, містере Батлер, — сказав він, сподіваючись на доброзичливе ставлення старого і дивлячись на нього тим сміливим і впевненим поглядом, який так подобався Батлеру.

Той іноді пишався Ковпервудом не менше, ніж своїми синами. Крім того, він відчував, що молодий банкір так помітно просунувся саме завдяки йому, Батлеру.

— Слід вам сказати, що я вже досить давно скуповую акції кінних залізниць (правда, не лише для себе). Можливо, мені не варто було б відкривати вам те, що я зараз відкрию, але, вчинивши інакше, я завдам шкоди і вам, і багатьом іншим особам, яких я хотів би від цього вберегти. Мені, звісно, відомо, що ви зацікавлені в результаті майбутніх осінніх виборів. І я не хочу приховувати від вас, що купував багато акцій для Стінера і декого з його друзів. Не стверджуватиму, що кошти для цих покупок завжди йшли з міської скарбниці, але в більшості випадків це, мабуть, було так. Я розумію, як моє банкрутство може відбитися і на Стінерові, і на республіканській партії, і на ваших