Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

роблять місту послугу, зберігаючи його гроші в своїх сейфах; тому вони не платили відсотків за цими вкладами, але пускали їх в обіг — питається, в чиїх же інтересах? У Ковпервуда не було ніяких підстав бути невдоволеним горезвісною трійкою, ці люди ставилися до нього зовсім непогано, але чому вони вважають себе монополістами на використання всіх доходів міста? Він не знав особисто ні Молленгауера, ні Сімпсона, але йому було відомо, що вони, так само як і Батлер, непогано нажилися на його махінації з випуском міської позики. Знову ж таки, Батлер був до нього дуже прихильний. Не виключено, що, коли все обернеться украй погано, і він, Ковпервуд, відкриє свої карти Батлеру, той, з огляду на всю напруженість становища, прийде йому на допомогу. Він вже подумки вирішив так і зробити, якщо не вдасться викрутитися без жодного розголосу, за допомогою одного лише Стінера.

Але, перш за все, думав він, розробляючи план дій, слід вирушити до Стінера додому і запитати у нього про додаткову позику в триста-чотириста тисяч доларів. Стінер завжди вирізнявся поступливістю, а в цьому випадку він, звісно, зрозуміє, як важливо, щоб півмільйонна нестача в його касі не стала всенародним надбанням. Далі необхідно роздобути ще грошей, якомога більше. Але де? Доведеться піти на перемовини з директорами банків і акціонерних компаній, з великими біржовиками та іншими діловими людьми. Що ж до тих ста тисяч доларів, які він винен Батлеру, то старий підрядник, мабуть, погодиться почекати із поверненням цієї суми.

Ковпервуд поспішив додому, ще з порога велів закласти екіпаж і поїхав до Стінера.

На превеликий його жаль, виявилося, що Стінера немає в місті — він поїхав з друзями в бухту Чезапік стріляти качок і ловити рибу — його чекали лише за кілька днів. А зараз він бродить болотами, поблизу одного маленького містечка. Ковпервуд надіслав термінову депешу в найближчий до цього містечка телеграфний пункт і для більшої впевненості телеграфував ще в кілька місць тієї округи, просячи Стінера негайно повернутися. Попри все це, він аж ніяк не був упевнений, що Стінер встигне приїхати вчасно, і не знав, що робити далі. Йому потрібна була допомога, невідкладна допомога з будь-якого джерела!

Раптово у нього промайнула обнадійлива думка. Батлер, Молленгауер і Сімпсон — найбільші акціонери кінних залізниць. Вони повинні об’єднатися, щоб підняти ціни на біржі і тим самим захистити свої ж інтереси. Вони можуть стати до перемовин з такими великими банками, як «Дрексел і Ко», «Кук» та інші, і наполягти, щоб ті підтримали ринок. Вони можуть вплинути на кон’юнктуру, спільно скуповуючи акції. За такої підтримки він зуміє продати свої цінні папери на суму, яка дасть йому можливість обкрутитися. Більше того — не виключено, що йому вдасться зіграти на пониження і непогано заробити. Це була блискуча ідея, гідна кращого застосування, і єдиним слабким її місцем була відсутність повної впевненості в тому, що вона здійсненна.

Він вирішив негайно ж їхати до Батлера, нарікаючи лише на те, що доведеться видати себе і Стінера. Але що поробиш… Ковпервуд сів у екіпаж і помчав до Батлера.

У цей час старий підрядник сидів за обіднім столом. Він не чув, як газетярі галасували про екстрені випуски, і ще нічого не знав про грандіозну пожежу в Чикаго.

Коли слуга доповів про Ковпервуда, Батлер встав і, привітно посміхаючись, пішов йому назустріч.

— Ласкаво просимо, сідайте. Чого бажаєте: чаю або кави?

— Дякую вам, — відповів Ковпервуд. — Але я сьогодні дуже поспішаю. Мені необхідно поговорити з вами кілька хвилин, потім я повинен їхати далі. Я вас довго не затримаю.

— Ну, що ж, коли так — я зараз буду до ваших послуг.

І Батлер повернувся до їдальні покласти серветку, яка була заткнута у нього за комір. Ейлін, котра також сиділа за столом, впізнала голос Ковпервуда і нашорошила вуха. Як би його побачити? Що привело його до батька в такий невдалий час? Їй ніяково було одразу ж встати з-за столу, але вона сподівалася до того, як Ковпервуд піде, встигнути перемовитися з ним слівцем. Ковпервуд думав про неї навіть зараз, коли над ним от-от могла вибухнути гроза, як думав і про дружину, і про багато іншого. Якщо він зазнає краху, важко буде всім, хто з ним пов’язаний. Він не міг сказати, у що все це виллється, адже поки хмари ще лише застеляли горизонт. Ковпервуд знову і знову напружено обдумував становище, продовжуючи зберігати повну врівноваженість. Спокійними залишалися і його класично правильні риси, лише очі яскравіше, ніж зазвичай, сяяли холодним сталевим блиском.

— Отже, я слухаю, — сказав Батлер, повертаючись. Обличчя його виражало повне задоволення життям і всім світом. — Що у вас сталося? Сподіваюсь, нічого серйозного? Надто вже сьогодні гарний день!

— Я і сам сподіваюся, що нічого особливо серйозного, — відповів Ковпервуд. — Та все ж мені необхідно з вами поговорити. Чи не краще піднятися до вас у кабінет?

— Я саме це хотів запропонувати, — відгукнувся Батлер. — До речі, і сигари у мене нагорі.

Вони пішли до сходів, Батлер попереду, Ковпервуд — за ним. Коли старий підрядник став підніматися нагору, з їдальні, зашарудівши шовковою сукнею, вийшла Ейлін. Її чудове волосся, зачесане догори з чола і з потилиці, спліталося на маківці, утворюючи химерну золотаво-руду корону. Обличчя її палало, а оголені руки і плечі, виступаючи з-під темно-червоної сукні, здавалися сліпучо-білими. Вона одразу відчула щось недобре.

— А, містере Ковпервуд, як поживаєте? — вигукнула вона, простягаючи йому руку, поки її батько продовжував підніматися сходами.

Вона намагалася затримати Френка, щоб перекинутися з ним кількома словами, і її розв’язно-недбала манера звертання призначалася для оточення.

— Що трапилося, любий? — прошепотіла вона, коли батько вже був на верхніх сходинках. — У тебе стурбований вигляд.

— Сподіваюся, нічого страшного, люба дівчинко, — відповів він. — Чикаго горить, і завтра тут здійметься неймовірна метушня. Мені потрібно поговорити з твоїм батьком.

Вона встигла лише вимовити співчутливе і перелякане «ой!», а Ковпервуд, вивільнивши руку, пішов за її батьком. Ще раз стиснувши його лікоть, Ейлін пройшла у вітальню. Там вона сіла і занурилася в роздуми, бо ніколи ще не бачила на обличчі Ковпервуда такого зосереджено-суворого виразу. Спокійне обличчя, немов витесане з