Читати книгу - "Королева Сонька, Ірина Звонок"

  У ніч на 31 жовтня 1424 року, після десяти годин нестерпного страждання, Сонька народила дитину.

  Змучена, вона відкинулася на подушку. Покоївка витерла їй піт з чола і прибрала мокре волосся. Відразу три повитухи скупчилися у закривавлених ніг королеви. Сонька повільно приходила до тями. Тільки що вона ледве не вмирала від болю, що роздирав її нутрощі, і зненацька усе скінчилося. Після страждань наступив спокій і нестримне бажання нарешті поринути у сон. Але заснути вона не змогла, бо почула дивний звук, схожий на нявкання кошеняти.

  «Навіщо сюди принесли кошеня?» – мимоволі подумала Сонька і відразу ж здригнулася, коли зрозуміла: то було не кошеня, то був перший крик її новонародженої дитини. До цього вона, через біль, знаходилася майже у напів непритомному стані, але зараз сонливість наче рукою зняло.

  - Хто це? Хлопчик чи дівчинка? – прошепотіла вона, підводячи голову. – Піднесіть мені дитину. Я хочу бачити... – і знову впала на подушку.

  Повитухи начебто не чули королеви. Вона бачила лише їх згорблені спини. Широкі спини немолодих, досвічених жінок, які схилилися над дитям і робили те, що потрібно робити з новонародженим. Аж ось одна з жінок випросталася, повернулася до королеви і промовила, сяючи від задоволення.    

  - Це хлопчик, ваша королівська милість!

  Сонька розчулено простягнула руки. Їй хотілося плакати від щастя. Син! Спадкоємець корони! Отже, вагітність та болючі пологи не були даремними. Але повитухи не виконали її прохання. Одна метнулася до дверей, відчинила їх та гукнула:   

  - Сповістіть короля!

  Інші дві тим часом сповивали дитину.

  Покоївки заклопотано бігали по опочивальні. Одні нашвидку прибирали безлад у очікуванні візиту короля. Інші виносили баняк з водою, у якій омили немовля. Про Соньку усі забули. Тільки коли король вже заходив в опочивальню, одна з повитух похопилася і накинула чисте простирадло на королевині ноги.

  Ягайло з’явився у опочивальні у шубі поверх довгої сорочки. Він тільки що прокинувся. Вкладаючись ввечері спати, він вже знав, що у королеви почалися пологи. І звелів розбудити його, коли народиться дитина. Поки Сонька корчилася від болю, він преспокійно спав.

  Король ледве переступив поріг, як йому піднесли дитя у білосніжних пелюшках. Руки у повитухи, яка тримала немовля, трусилися від хвилювання.

  - Хто? – хрипко запитав Ягайло.

  - Це хлопчик, ваша королівська милість, – вклонилися жінки.

  Ягайло схопився за серце. Його син, народжений тоді, коли він вже й не сподівався. Адже йому було вже за шістдесят. Довгоочікуваний королевич. Той, хто продовжить рід литовських князів на польському троні. Ягайло пожадливо вдивлявся у червоне личко немовляти.   

  - Владислав, – упевнено промовив він. – Таке буде його ім’я.

  Ягайло вибрав це ім’я для себе, коли прийняв католицтво та польську корону. Владислав ІІ – таке було його офіційне ім’я. Так до нього зверталися посли іноземних держав, посадові особи та духовенство. Хоча поза очі він для всіх залишався Ягайлом. І ось тепер його син стане Владиславом ІІІ, законним володарем Польщі, Литви та Русі.

  Стогін Соньки висмикнув його з роздумів та мрій.   

  - Покажіть мені мого сина, – ледь чутно попросила вона.

  Повитухи подивилися на короля. Король – на королеву. Кивнув. І відразу біля Соньки заметушилися служниці. Їй розчесали волосся, перевдягли у чисту сорочку. І поклали дитину у ліжко поруч із матір’ю.

  Сонька скосила очі, щоб роздивитися сина. Він був таким малим та тендітним, що вона боялася доторкнутися до нього, щоб не завдати шкоди.      

  - Владислав, – повторила вона, радіючи, що син носитиме слов’янське ім’я.

  - Так, Владислав, – гордовито повторив Ягайло, сідаючи на ліжко поруч із Сонькою. Він теж не міг відвести погляд від сина. – Володіти славою – нехай такою буде його доля. Коли прийде час, він стане великим королем і великим воїном.

  Сонька слабко посміхнулася. Їй було важко уявити, що ця мала дитинка, яка зараз смішно кривилася і відкривала беззубий ротик, років через двадцять стане могутнім королем, який сидітиме на троні і, коли буде така потреба, поведе за собою багатотисячне військо.

  Малий Владислав знову заплакав як мале кошеня. Повитухи метушливо підхопили його зі словами: 

  - Королевич хоче їсти.

  Сонька й незчулася, як у опочивальні з’явилася незнайома жінка, молода, повна та рум’яна. То була годувальниця, яка місяць тому народила дитину і яку повитухи вибрали з багатьох претенденток за те, що її груди розпиралися від молока.

  У кутку вже стояла колиска. Годувальниця сіла біля неї на низький дерев’яний стільчик і безсоромно витягла з вирізу сукні великі груди. Королевич поплямкав губами, повертівся трохи і нарешті присмоктався до тих грудей. Сонька навіть приревнувала. Але такі високородні жінки, як вона, не годували власних дітей.

  Ягайло поцілував її у чоло. Запитав:      

  - Ти стомилася? Тоді відпочивай. А я подбаю про хрестини. Це буде таке свято, якого давно не бачив Краків!