Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"

«Ми, об’єднаний штаб «Армії Південного Сходу», звертаємося до народу наших областей. Ми обіцяли, що якщо до 6 квітня не будуть виконані наші вимоги — ми вступимо у відкрите протистояння. Зараз ми звертаємося до вас з обласної СБУ в Луганській області. Будівля повністю під нашим контролем. Ми закликаємо все населення області вийти на підтримку нас і наших вимог, які стосуються нас усіх — усього Південного Сходу. Пора виступити за свої права та наші цінності. За останню добу наша армія багаторазово збільшилася. У цей момент ми готові відіслати резервний загін до міста Донецьк, якщо в цьому буде необхідність. Але без загальної народної підтримки ми не зможемо змінити нічого. Вставай, Південний Схід!» — говорилося у новій заяві, з якою бойовики виступили 7 квітня.

Спікерами команди, яка захопила СБУ, стали Олексій Рєльке та Валерій Болотов.

Ким були лідери сепаратистів?

Легенда Валерія Болотова базувалася на громадській організації «Союз ветеранів повітрянодесантних військ», про діяльність якої нічого відомо не було. В Луганській області такі армійські підрозділи ніколи не дислокувалися. За його словами, в армії Болотов служив у 103‑й повітряно–десантній дивізії, у білоруському Вітебську, та брав участь у збройному конфлікті у Нагорному Карабасі. Судячи з усього, на момент початку агресії проти України Болотов або був найманим працівником, або власником кількох копанок (нелегальних вугільних шахт) у Луганській області. Весною 2014 року Болотов приєднався до «Луганської гвардії» та очолив її осередок у місті Стаханов, який називався «Стахановською гвардією».

Олексій Рєльке був більш колоритною фігурою. Будучи німцем за походженням, цей уродженець Стаханова у 90‑х роках разом із батьками емігрував до ФРН, де отримав громадянство і тривалий час жив у Кобленці. Однак із часом він повернувся на малу батьківщину. Переїзд із Німеччини до депресивного шахтарського містечка Луганської області — дивний вчинок, з якого боку не глянь. Цей крок став підставою для всіляких припущень та підозр, зокрема, що Рєльке був співробітником російських спецслужб. У свою чергу, бойовики підозрювали його у роботі на «західні розвідки», адже він залишався громадянином Німеччини. Можливо, саме тому «Німець» (як називали Рєльке соратники) не затримався довго у проросійському русі. Вже в середині квітня у захопленій будівлі СБУ стався конфлікт, через який люди Болотова вигнали Рєльке. Незабаром після цього «Німець» був заарештований у Стаханові українськими спецслужбами і кілька місяців провів у в’язниці, поки не був обміняний.

Наступного дня після захоплення управління СБУ до Луганська прибули голова СБУ Валентин Наливайченко, його заступник Андрій Левус та секретар Ради нацбезпеки і оборони Андрій Парубій. Олександр Петрулевич, що тільки–но безславно здав будівлю бойовикам, одразу почав розробляти разом із ними план штурму СБУ, щоб відбити її у загарбників.

Штурм планували провести у ніч із 7‑го на 8 квітня, поки бойовики не встигли як слід обжитися та закріпитися. Сам Петрулевич, який під час захоплення Управління СБУ був усередині і потім кілька годин утримувався бойовиками, бачив, що серйозних заходів безпеки вони тоді не вживали. Він зміг покинути будівлю у супроводі однієї людини, яка сказала вартовим на вході, що вони «йдуть за сигаретами».

План був таким: спочатку Управління СБУ повинен був оточити подвійним кордоном полк внутрішніх військ, який дислокувався у Луганську, після чого зачистку мав розпочати спецпідрозділ «Альфа». У самому Луганську, за словами Олександра Петрулевича, було лише вісім офіцерів «Альфи», п’ятеро з яких відмовилися виконувати завдання, пославшись на свої «морально–етичні переконання». Тому 120 офіцерів «Альфи» для зачистки сепаратистів надіслали до Луганська з інших регіонів України. За півтора місяці до цього вони брали участь у силових акціях проти активістів Майдану, але були готові до виконання наказу.

Полк внутрішніх військ, який мав забезпечити оточення, підпорядковувався голові Луганського МВС генералові Володимиру Гуславському. Але у призначений час його бійці не змогли виїхати з казарм — їхній командир доповів, що вихід заблоковано натовпом проросійських активістів. Сам Петрулевич потім у суді скаже, що направляв свого підлеглого перевірити цю інформацію, але замість «натовпу» той побачив десяток бабусь, які справді блокували вихід, але з якими можна було розібратися без особливих проблем.

Без підтримки внутрішніх військ штурмувати СБУ Петрулевич не наважився.