Читати книгу - "Гра почалась, Євгеній Шульженко"

Вечір все ж почався з запланованого святкування. В Актовому залі звели всі столи в один ряд. Вожаті позаносили смаколиків, солодкої води, термоси з гарячими напоями. Почалось свято. Хлопці організували показові бої палицями, деякі акробатичні прийоми. Дівчата виконали декілька хореографічних номерів. Соня та Ліза заспівали пісню. А Максим сором’язливо прочитав вірш для іменинника. Семену було дуже приємно, що ради нього всі так постарались, хлопав у долоні сильніше за всіх.

Ватажок племені Капібарів всім подякував, не забув й про свого капібару, який весь час був надійним супутником хлопця, навіть допомагав приймати рішення. Хлопець згадав пару реакцій тварини, але завжди вважав що це лише збіг. В цей момент, Мілана могла присягнутись, як помітила усмішку Аліши. Наче кішка все розуміла та хотіла сказати «Які ви всі наївні!»  Але теж списала на збіг.

Хлопці та дівчата розділились на групки та почали спілкуватись. Давид приніс колонку, включив музику. Тепер вчений відповідав за все технічне оснащення, тому проконтролював і цей момент.

Коли вечірка була в розпалі, Семен сів на стілець та почав терти шию. Було видно, що йому стало зле. Аніта помітила це та підійшла до хлопця. Ватажок племені Капібарів був блідий як поганка, краплі поту виступили на лобі хлопця, його почало хитати. Командирка попросила Давида вимкнути музику, сподівалась, що саме це заважає хлопцю, але краще не ставало. Аліна, Мілана та декілька командирів від сусіднього племені допомогли Семену піднятись та пішли на вулицю. На ганку вони посадили ватажка на сходи, та спостерігали за його станом.

Знаєте, друзі, - почав ватажок племені Капібарів, - я зараз відчуваю, як в мені щось клацнуло, включилось. Мені здається, що увімкнувся лічильник. Та як тільки відлік закінчиться, я засну.

Хлопець підняв голову на дітей, що оточили його, побачив здивування та всміхнувся.

Я не знаю як Ви, - продовжив Семен, та було чути що голос його трохи сів, - але я весь день думав про те, що мені виповнилось тринадцять років. Я перший, кому було тринадцять років. Адже за шістдесят п’ять днів ми не зустрічали дітей такого віку. Не дивно?

Він замовк, почав глибоко вдихати повітря, закрив очі та потім піднявся, витер піт з лоба, потягнувся, а далі, стараючись коротко, але по ділу, розповів теорію про вірус, яку розповів Терапевт. Закінчивши, сподівався побачити здивування та шок в обличчях ватажка племені Зодчих, їх командирів.

О це справи, - тільки й хмикнув Семен, - Ви вже давно все знали? Діло навіть не в цьому, - мовила Мілана, - я була на фармзаводі та знайшла де саме розташовано Дослідний Центр. І, Семен, - вона взяла хлопця за руку, - це вже не теорія Терапевта. Я знайшла підтвердження того, що дійсно є такий вірус, та всі дорослі сплять саме тому, що він запустив свою силу. А сила його – «постійний» сон, - дівчина повторила термін, який був записаний в документі від Інституту Вірусології.

Семен не став витрачати час на образи, йому ставало гірше. Він лише всміхнувся та попросив дійти до кінця: знайти той Дослідний Центр, знайти вчених, знайти ліки. Він попросив зробити все можливе, для того, щоб знайти рішення. Потім хлопець подивився на Аліну та попросив її також зробити все можливе для того, щоб перемогти над Імператорською Школою. Вірус вірусом, але зараз перед дітьми відкрився новий світ. Виник Замок Вітрів, де обов’язок ватажків двох племен – це захист та безпека дітей цих племен.

Всі розуміли, що Семен прощається. Розуміли, але не хотіли приймати. Та час підходив. Його мова стала тягнутись, очі помутнило, він вже не міг стояти. Дівчата заплакали, але тримали емоції, щоб не заридати. Всі почали обнімати Семена, гладити його волосся, тиснути руку. Він відповідав вже слабо. Було зрозуміло, що хлопець напевно й не чує більше нікого. Свиснула капібара, прижалась до хлопця, та всі побачили, як сльоза тварини скотилась по морді та впала на землю.

Хлопець підняв голову, обвів всіх поглядом, всміхнувся та мовив: «Я залишаю своїх дітей в надійних руках». Останні слово було ледь чути. Хлопець обійняв капібару та з’їхав боком на сходи. Семен, ватажок племені Капібарів, з довгим волоссям, в окулярах, тринадцятирічний хлопець, заснув як всі дорослі в цьому новому світі. Немає виключень, Гра тільки що викреслила ім’я в своєму блокнотику.