Читати книгу - "Всі системи: небезпека, Марта Веллс"

за нею Арада. Вони походили навкруги, вимірюючи показники ручними сканерами. Потім інші дістали дослідницький набір і заходилися збирати зразки кам’яного скла, чи скляного каменю, ґрунту та рослин. Люди активно розмовляли між собою і з тими, хто лишився на базі. Всі пересилали дані в потік, але я не звертав на них уваги.

Дивне було місце. Тихе, якщо порівнювати з іншими ділянками, які ми досліджували: обмаль пташиних співів, інших тварин теж не видко. Можливо, вони тримаються подалі від каменів. Я пройшов повз кілька озер, не виключаючи, що побачу щось під водою. Трупи, можливо. На минулих контрактах я їх багато бачив (чимало з них стали трупами через мене), але наразі спостерігалася відсутність мертвих. Приємна зміна.

Менса окреслила периметр досліджень, позначивши всі ділянки, які сканування з повітря показало як небезпечні чи потенційно небезпечні. Я знову всіх перевірив і виявив, що Арада та Ратті прямують саме до такої небезпечної ділянки. Я сподівався, що вони зупиняться на периметрі, адже під час інших досліджень вони поводяться обережно, та все ж пішов у їхній бік. Вони перетнули периметр. Я побіг. Скинув потік зі своєї польової камери Менсі та скористався голосовим комунікатором:

— Докторко Арада, докторе Ратті, будь ласка, зупиніться! Ви вийшли за периметр і наближаєтеся до небезпечної зони!

— Невже? — перепитав приголомшений Ратті.

На щастя, вони зупинилися. Поки я до них дійшов, вони вже скинули в мій потік свої мапи.

— Не розумію, що сталося, — сказала збентежена Арада. — Не бачу попереджувальних міток.

Жінка позначила своє місцеперебування, і за їхніми мапами вони з Ратті були в межах периметра — прямували до заболоченої місцевості.

Я на секунду замислився про проблему. Тоді наклав мапи — справжню поверх їхньої — і скинув це Менсі.

— Лажа, — кинула вона по комунікатору. — Ратті, Арадо, ваші мапи хибні. Як це могло статися?

— Глюк, — відповів Ратті. Він скривився, вивчаючи зображення у своєму потоці. — Усі мітки з цього боку мапи стерто.

Так я й провів решту ранку: відганяв людей від попереджувальних міток, яких вони не бачили, а Пін Аі, рясно лаючись, намагалася змусити картографічний сканер працювати коректно.

— Починаю думати, що відсутні ділянки — це всього-на-всього помилка картографування, — сказав Ратті, задихаючись. Він звалився в так звану гарячу грязьову яму і мені довелося його витягувати. Ми обидва були по пояс у кислотному багні.

— Гадаєш? — втомлено кинула Пін Лі.

Коли Менса наказала нам повертатися до цикади, всі зітхнули з полегшенням.

На базу дісталися без пригод, що вже почало сприйматися незвично. Люди взялись аналізувати зібрані дані, а я пішов ховатися до вартівні — перевірив усі потоки безпеки, а тоді приліг у своєму боксі подивитися трохи медіа.

Я вкотре патрулював периметр та перевіряв дрони, коли потік повідомив, що хаб-система отримала оновлення з супутника і там є пакет даних для мене. Я надурив хаб-систему, вдавши, ніби викачую їх собі, а насправді відправив у зовнішнє сховище. Тепер я більше не завантажую автоматичних оновлень, бо нема потреби. Якщо вони мені знадобляться (вочевидь, перед відльотом з планети), прогляну оновлення й завантажу ті, що захочу, а решту видалю.

Іншими словами, тривав типовий нудний день. Якби не Бгарадвадж, що досі лежала на відновленні в лазареті, можна було б забути про те, що сталося. Але наприкінці денного циклу докторка Менса знову мене викликала і сказала:

— Здається, в нас проблеми. Ми не можемо зв’язатися з групою «Дельта-Випад».

Я пішов у командний хаб до Менси та інших. Вони проглядали мапи й показники, які демонстрували, де перебуваємо ми, а де — «Дельта-Випад», і крива планети виблискувала в повітрі на великому екрані. Коли я прибув, Менса якраз говорила:

— Я перевірила технічні показники великої цикади. Можемо долетіти туди й назад без дозаправки.

У мого шолома непрозоре забороло, тож я міг кривитися скільки хочу — ніхто не бачив.

— Гадаєш, вони не дозволять нам дозаправитися на своїй базі? — запитала Арада та обвела поглядом усіх, хто здивовано глянув на неї.

— Що не так?

Оверс стиснула її плече:

— Якщо вони не відповідають на наші виклики, то або з ними щось сталось, або їхня база пошкоджена, — сказала вона.

Оверс та Арада — завжди така мила пара. Досі, хоч як дивно, ніхто в команді не скандалив, і я був усім за це вельми вдячний. Останні кілька контрактів нагадували вимушений перегляд комедійного серіалу про стосунки між кількома партнерами, тільки я ненавидів весь акторський склад.

Менса кивнула:

— Я через це і хвилююсь, особливо коли в їхньому дослідницькому пакеті, як і в нашому, відсутня інформація про потенційну небезпеку.

Арада мала такий вигляд, наче їй тільки-но спало на думку, що всі члени команди «Дельта-Випад» могли загинути.

Заговорив Ратті:

— Мене хвилює, що в них вимкнений аварійний маячок. Якщо база постраждала або люди зіткнулися з надзвичайною медичною ситуацією і не можуть їй зарадити, їхня хаб-система повинна запустити маячок автоматично.

Кожна дослідницька група має свій маячок на безпечній відстані від бази. Він повинен вийти на низьку орбіту та послати сигнал у бік кротової нори, яка його телепортує, чи що там робить кротова нора, в мережу компанії, і та відправить транспорт негайно, а не під кінець проекту. Принаймні так усе має працювати. Зазвичай.

Обличчя Менси свідчило, що вона хвилюється. Жінка поглянула на мене:

— Яка твоя думка?

Мені знадобилося 2 секунди, аби зрозуміти, що вона говорить до мене. На щастя, оскільки я дійсно стежив за розмовою, не довелося прокручувати запис.

— За контрактом у них три вартмехи, але якщо їхню базу атакувала ворожа істота розміром з нашого Нападника чи більша, система комунікації могла вийти з ладу.

Пін Лі викликала технічні показники маячків:

— А хіба маячки не повинні запускатися, навіть якщо решта системи комунікації знищена?

Ще одна перевага хакнутого модуля контролю полягає в тому, що я можу ігнорувати вказівки захищати інтереси дурної компанії.

— Вони повинні це робити, але вихід обладнання з ладу — річ не дивна.

Усі поміркували над імовірністю виходу з ладу обладнання на цій базі, зокрема великої цикади, на якій вони збиралися летіти туди, куди мала цикада не дістанеться. Раптом що, повертатись доведеться пішки. А ще пливти, адже між цими точками на мапі — цілий океан води. Або тонути — я гадав, що всі просто потонуть. Якщо вас цікавило, чому я раніше скривився, то саме тому.

Мандрівка до не зазначених на мапі регіонів дещо виходить за межі звичних дослідницьких параметрів, але експедиція буде коротка, навіть якщо люди прилетять туди, побачать трупи, розвернуться й полетять назад.

— А як твої системи? — запитав Ґуратин.

Я не повернув до нього голови, бо це б його злякало, а мені надзвичайно важливо уникати подібних ситуацій.

— Я уважно моніторю свої системи.

Що ще він очікував від мене почути? Я все одно поверненню не підлягаю.

Волеску кашлянув:

— Отже, готуємося до рятувальної місії.

Вигляд у нього був нормальний, але потік медсистеми фіксував ознаки напруженості. Стан Бгарадвадж оцінювався як стабільний, але виходити з лазарету їй ще не дозволяли. Волеску продовжив:

— Я дістав деякі інструкції з інформаційного пакета цикади.

Так, інструкції. Вони кабінетні вчені, топографи, дослідники, а не герої-першовідкривачі з моїх улюблених нереалістичних серіалів, не таких депресивних та огидних, як справжнє життя.

— Докторко Менса, мені варто полетіти з вами.

Я бачив, які нотатки вона робила в потоці, тому знав, що вона хоче лишити мене